>>187623Одного суботнього вечора в кімнаті однієї дівчини було чутно мелодію тарабацання по клавіатурі. З-під клавіатури випливали ріки неприємних словесних конструкції. Так Дирчик, вже вкотре, намагається підняти собі настрій на сайті-іміджборді Кропивач. Та, як виявилося, це вже не допомагає так, як раніше: арсени ставали не такими вже підарасами, хуйотики вже не виглядали зі смоктачу/підорчану/вставитипотрібне, а конфоблядки з конф. Тоді вона знову заплакала.
— Ну чому я не можу бути як Яра? Чому??? Чому безосібні такі підараси, які лише моляться тій жирній богиньці?! Ненавиджу! Завайпаю нахуй! — сказала собі Дирчик через сльози і крики. — Я... Я теж хочу, аби мене всі любили...
Але невдовзі страждання Дирчика хтось почув. В двері постукали. Вона відчинила. Це був Пиздойоб.
— Не плач, Дирчику, зі мною ти вже ніколи не будеш самотньою. — промовив він.
Витерши сльози Дирчик міцно обійняла цього міцного чоловіка, а на її обличчі заграла посмішка.
Вони всю ніч кохалися, це був найкращий день в житті Дирчика. Їй було срати на Яру і Кропивач, у неї був ВІН — Професійний Пиздойоб, її любов. Тепер Дирчик ніколи не сумувала, і могла покластися на свого чоловіка.