[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]

/p/ - Політика

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1520522996.731615-.jpg ( 57.21 KB , 343x460 )

⋮⋮⋮   No. 12465

Надзвичайно важке завдання, яке стоїть перед Україною та її молодим поколінням. Проти України підносяться всі диригуючи сили — явні й приховані — сучасного "прогресивного" світу: Сходу і Заходу. І дуже відважну душу мусить мати молодь, щоб тим супротивним силам протиставитися. Ці сили — це ті, що переможно вийшли з останньої війни, бундючні і певні себе. А в "правді" їхній, яку несуть світові, — для України немає місця.

⋮⋮⋮   No. 12466

Що це за сили? Найголовніша з них — це сила захланного московського месіанства, сила "старшого брата" – Каїна. Він дає нам вибір: або знищити нашу національну душу і поклонитися московським шаманам, або зникнути фізично. Тим самим ставить перед Україною дилему — згинути самій або знищити його. Відважну душу треба мати нашій молоді, щоб усвідомити собі цю дилему і витягнути з неї дороговказні напрямні свого життя.

Представники другої сили не так брутально, як перша, але теж категорично кажуть: "Вас, як націю, не визнаємо. Наші симпатії належать або вашим сьогоднішнім гнобителям, або вчорашнім і майбутнім. Визнайте єдино-спасенну нашу правду, сформульовану Рузвельтом Ялтинським, Воллесом, Леттимором Далекосхіднім, Джонсоном Кентерберійським, Беваном і Зільберманом з-над Темзи і нашим протеже гонителем церкви, Тітом, — правду, яку ми умовно називаємо "демократією". Цю правду та її і наших приятелів мусите визнати без жодних "але". Всякий же, з вашого боку, замах на неї трактуватимемо так, як і "замах" на Гулая, по демократичному закону".

Відважною мусить бути молодь України, щоб не схилити колін перед цим наказом. Щоб високо тримати стяг своєї національної Правди.

Третя супротивна сила каже: "Ваша нація здавна стоїть у мене на чорній дошці, як на Заході — Іспанія, за те, що вона виступала проти мене всякий раз, як я йшла в авангарді спочатку польського, потім ліберального, потім червоного імперіалізму Москви. Імена Хмельницького і Петлюри, ваших героїв, — прокляті мною. Зречіться їх, зречіться вашої Правди, признайте правду Шварцбарта в Україні і тих, що з нього героя зробили. Станьте знову з Галайдів Яремами, коли не хочете наразитися на мою міць, яка є дуже сильна".

⋮⋮⋮   No. 12467

>>12465
Весь мір проти Уcpаїнушки, що ж це робиться, людоньки! Галактіко опасносте!!!1

⋮⋮⋮   No. 12473

Де людською душею опанував ідеал матеріального «прогресу», – «щасливого, кращого життя» (щоб «жить стало лучше, веселей») або ідеал «соціалістичного раю», чи там, деінде, ідеал «просперити», «держави добробуту», комфорту і забави, – там всі прекрасні гасла «прогресистів», запозичені з ідей французької революцій 1789 р., «свобода, рівність і братерство» – всі вони стають цинізмом, дурисвітством і облудою.

Тоді свобода – стає анархією біснуватих, які охоче тою свободою жертвують для «добробуту», охоче віддаючи ту свободу в руки шайки тиранів, що їм добробут обіцяє, обіцяє обернути каміння в хліб. Тоді ідеал рівності приводить до «згляйхшальтонаного» суспільства, до знищення всього шляхетного, високого, мудрого й гарного, всього індивідуального, до обернення суспільства з мільйонами людей, де кожний створений по образу і на подобу Божу, – в людську отару з одним – як казав Г. Успенській – «колективним рилом». Там перш бідний стає рівним багатшому, хоч би бідним один став через пияцтво, а багатшим другий – через працю, там дурний стає рівним з розумним, нікчема – з чесним, злодій – з порядним, бридкий – з гарним, нероба з людиною праці, божевільний – з нормальним, дитина – з дорослим, там наступає царство зависті проти всього шляхетного, там зрізничковане, зієрархизоване суспільство стає отарою однакових овець, а потім – царством мільйонів рабів під одним тираном, бо рівність без тиранії запровадити не можна.

Там, нарешті, цинічним обманством стає братерство, бо братерство, гуманність створіяь, які в голові мають не прикази Творця, а шлункових апетитів творим, – вироджується в боротьбу всіх проти всіх, одиниці проти одиниці, і клас проти класа, клана проти клана, нації проти нації, в дім божевільних, де остаточно мусять бути залізні грати і залізний кий сторожі.

⋮⋮⋮   No. 12501

>>12467
Перший Іван спалахнув.

⋮⋮⋮   No. 12503

Жидівство на Україні, як зрештою і скрізь, було на стороні пануючої нації. Може тому були глибші причини. Певна покревність жидівської та російської психіки: психіки обох народів, що досі залишилися майже народами-номадами. Такі покревності у вдачі жидів і москалів справді маються. І одні і другі такі самі буквоїди, одні й другі – страшні догматики і формалісти. Перші – прив’язані до букви своїх святих книг, другі – вічно готові счинити суперечку задля хибного розуміння того чи іншого слова в Маркса, або задля полишення одного слова в титулатурі царя, як се робили посли перших Романових, роблячи з того не раз навіть casus belli.

Як жиди, так і москалі – в своїх власних очах “вибрана нація”, і коли майже всі жидівські партії приступили до большевизму, то чи се не тому, що в крові сеї раси лежить месіанська ідея? В своїм гето вони чекали месію на білім коні, поза гетом – бачать вони його, як Блок, йдучого за червоним прапором. Обидва народи в суті речі ненавидять теперішнє життя та його втіхи. Обидва – надзвичайно ексклюзивні і се був ніхто інший, як жидівський соціаліст Юлій Урі, котрий за большевизмом своїх земляків в Росії добачав той самий нахил до месіанства.

“Треба мати, – писав він в сприяючій большевикам Humanité (один з грудневих нумерів 1920 р.), – треба мати справді зарозумілість моїх російських одновірців, треба бути переконаним, як багато дітей гето, що вони тільки сини Давида, що вони тільки посідають “правдивий закон”, аби мати нахабство говорити всім великим партіям: не увійдете до Інтернаціоналі, поки не приймете спершу наші услів’я і нашу тактику. Не кожний, хто хоче, увійде в землю обіцяну, бо тільки чисті допущені туди. Треба спершу відчитати симбол віри, сліпо йти за святим письмом, інакше лише здалека зобачите Сіон-Москву”.

Зближеня жидів до росіян ще пояснюється їx любов’ю до скрайностей і не один жид в нападі щирості признається, що жидам, як нації пригніченій, нема рації “чіплятися за сучасні форми культури, за сучасний порядок життя”. Навпаки їx національний ідеал веде скорійше в сторону “катастрофічних можливостей”, бо тільки катастрофічний перебіг історії зможе в найкоротший час принести жидівству повне нащіональне визволення (Жидівська трибуна, Париж, 2.07.1920 р., ч. 27).

Якби там не було, чи мої припущення оправдані, ча тільки гіпотетичні, одно певне, що жидівство на Україні, як свою месіанською філософією, так і своїм русофільством, так і своїм космополітизмом (наслідком розпорошення раси) мусить ворожо ставитися до української національної ідеї.

⋮⋮⋮   No. 12504

>>12501
Але ж хуйня протермінована.

⋮⋮⋮   No. 12509

>>12504
Донцов завжди актуальний. Якщо ти думаєш, що інші успішні народи не виховують в такому руслі своїх пиздюків, то ти дуже помиляєшся. А от з євреями треба нарешті знайти спільну мову, бо ми так і будемо хуярити одне одного до скону.

⋮⋮⋮   No. 12510

>>12509
>євреями
жидами
>А от з євреями треба нарешті знайти спільну мову, бо ми так і будемо хуярити одне одного до скону.
Нащо шукати давно знайдене? Тобі щира українська влада каже що робити, а ти виконуй.
Ти палестинець і живеш в Ізраїлі? Про яке "хуярити" ти взагалі говориш?

⋮⋮⋮   No. 12516

>>12510
Ні, саме з євреями. Досить вести себе як підараха. Вони з нами живуть вже біля тисячі років і ми постійно з ними гриземось. Заїбало вже. Всі мають об'єднатись проти сучого москаля.

⋮⋮⋮   No. 12517

>>12516
А ось і перший сіоністський колаборант. Іуда, за скільки шекелів Русь продав?

⋮⋮⋮   No. 12518

>>12517
Дурню, яка Русь? її вже 800 років, як немає.

⋮⋮⋮   No. 12519

>>12517
Я би Україну і за банку Рево продав, жаль вона більше і не коштує.

⋮⋮⋮   No. 12521

>>12519
Якби у тебе була Україна. Але в тебе є лише твоя срака.

⋮⋮⋮   No. 12522

>>12518
У нас тут підпільний рух відродження Русі шляхом революції та терору жидам.
>>12519
Русофоб.

⋮⋮⋮   No. 12523

>>12521
Моя срака коштує значно дорожча, ніж ця йобана клоака.

⋮⋮⋮   No. 12524

>>12516
1. Жиди ворожі українцям.
2. Нації в світі змагаються за простір і життя, як відміни в природі.
3. Тобто, кожна нація має плекати усе потрібне для боротьби за існування та нехтувати всім, що шкодить боротьбі.
4. Словом "жид" українці називають сей нарід від сивої давнини.

⋮⋮⋮   No. 12525

>>12524
> нація
Жидівська казка, щоб сварити братні народи.

⋮⋮⋮   No. 12526

>>12523
То бережи її.

⋮⋮⋮   No. 12533

>>12516
>Ні, саме з євреями.
>Вони з нами живуть вже біля тисячі років
Слово "єврей" в масовий вжиток ввів Ульянов після комуністичної революції.
>Досить вести себе як підараха.
Що це по твоєму значить?
>Вони з нами живуть вже біля тисячі років і ми постійно з ними гриземось.
Більше схоже на те, що вони мають нас як завгодно, а ми лише в'яло висловлюєм невдоволення.
>Заїбало вже.
Якийсь ти дуже чутливий.
>Всі мають об'єднатись проти сучого москаля.
Жидам похую хто там що має. Вони будуть з тим, з ким вигідно їм.

⋮⋮⋮   No. 12535

Майже 40-літня окупація України большевицькою Московщиною, до краю спантеличила політичну думку українську, і над Дніпром, і в Галичині, і на еміграції. Отруя московської пропаганди просякла в усі партійні середовища, від радикально-соціалістичних і «революційно-демократичних» аж до націоналістичних. Дійшло до того, що деякі претенденти на «визволителів України» на еміграції, кинули анатему на ідеологію взагалі. Оголосили її, як і світогляд, якийнебудь взагалі, за річ безпотрібну, ба, навіть шкідливу для визвольно-революційної боротьби. Прихильним оком споглядаючи на кокетуючі з большевизмом соціалізм і т. зв. демократію, ці «визволителі» емігрантські особливо ярилися на все, що стояло впоперек дороги комунізму: на націоналізм, на релігію, на «фашизм», «шовінізм» і т. п.

Протиставитися цій протинаціоналістичній дурійці пробував я, в останні вісім літ, в часописних статтях, з яких деякі і з’являються передруком в цій книзі. Присвячена ця остання якраз тій проблематиці націоналістично-революційної боротьби, її ідеології, без якої не перемагала і не переможе жадна революція, жадна ідея. В сотий раз повторюю оглухлим землякам, що ніколи не став би соціалізм практикою, реальністю – без теорії, без ідеології К. Маркса, Енгельса і Леніна; ніколи б не стала реальністю демократія, без ідеології Ж. Ж. Руссо і Джефферсона; не було б буддизму без науки Будди, ні магометанства без «Корану» Магомета, ні християнства без проповіді Христа й апостолів. Нарешті не зрозуміти практики нашого москвофільства останніх 70 літ, – без теорії М. Драгоманова.

Проблеми національно-революційної боротьби? Це вічні три основні: перша – яку Правду хоче здійснити та боротьба, яку ідею з абстрактно-невидимого втілити в конкретно-видиме? Друга – яким шляхом, сконцентрована в думці, стає ідея явищем реального життя? Третя – хто, які люди, яким духом одержимі, – ту Правду зреалізувати здолають? Якого характеру, з якого металу, на якім вогні куті мають бути душі тих немногих «ізбраних» з многих «званих», які очолюють визвольну боротьбу?

Відповідь моя на ці питання прірвою ділить мене від великої більшості емігрантських угруповань, не зважаючи на «самостійницький» словник їх преси.

Вони будують провідництво на засаді всеемігрантського об’єднання (крім «фашистів»), на засаді череди: всяка вівця в стадо, вродлива чи паршива, аби мала замість гарячої віри, – «холодний розум», а за ідеал політика – Швейка. На мою ж думку – засадою провідництва має бути об’єднання людей одного, провідницького духа, горіючої віри, невгнутого характеру і такої ж волі, тих, що на швейківськім жаргоні звуться «фанатиками», «хижаками» й творцями «незгоди в сімействі» і «двоподілу».

Вони (з тієї більшості), мріють про Україну або як про землю ідилічного хохла; як про країну, «де сало, ковбаса та дині, де Гриць зідхає по Горпині, й танцюють гопака», або як про «прогресивну» провінцію матеріального «щастя й добробуту» згляйхшальтованих, безкласових полян, дулібів і деревлян, з соціально-політичним ладом «сучасної України» Маркса-Леніна, або – «демократії» партійних клік і залаштункових інтернаціональних мафій. Я ж уявляю собі Україну на підвалинах власної, традиційної Правди, зогиджену швейками, як «шовіністичну», «ксенофобну», «вузько-націоналістичну» і «реакційну».

Вони (з тієї більшості) хочуть здобути Україну, біжучи за побідним возом переможця. В догоду йому заздалегідь вбирають націю в чужинецький «теплий» кожух, не на неї шитий, ще й «брехнею підбитий» якоїсь модної «прогресивної, передової» доктрини, до якої їх «тверезий розрахунок» дрібного бізнесовця примилюється як уміє. На мою думку – Україну не вихитрується, а вибореться національною революцією, не лиш проти большевицького режиму чи російського імперіалізму, а проти одержимого розбійницьким духом народу московського. Не пристосовуючись до створеного ним «фактичного стану», а вирвавши його з корінем з нашої землі.

⋮⋮⋮   No. 12554

>>12533
>Слово "єврей" в масовий вжиток ввів Ульянов після комуністичної революції.
Так само як і слово жид, так і слово малорос/хохол є приниженням гідності за нац. ознакою. Це недопустимо в нормальному суспільстві.
>Що це по твоєму значить?
Не вподобляйся братам нашим меншив в ксенофобії.
>Більше схоже на те, що вони мають нас як завгодно, а ми лише в'яло висловлюєм невдоволення.
Cкільки ти в житті бачив євреїв і що вони тобі зробили? Якусь хуйню рівня рептилоїдів гониш. От наприклад одна з бід України - Ахмєтов - татарин з на росії. Медведчук - українець. Це можна продовжувати до безкінечності.
>Вони будуть з тим, з ким вигідно їм.
Саме так і працює дипломатія. З тобою за твої сині очі безкоштовно буде хіба мама.

⋮⋮⋮   No. 12561

>>12516
Е, жиди із нами живуть із ХІІІ—XV століття. Ашкенази, принаймні. Хоча, хозари почали переходити в юдаїзм ще в VIII столітті. До того ж, існує теорія, що ашкенази - це східноеуропейці, що під впливом хозарів та переселенців із німеччини прейшли в юдаїзм.
>>12533
Слово "єврей" прийшло із німецької мови. Hebräische Sprache, наприклад.
>>12554
Розкажи це ляхам мадярам та литовцям, наприклад. Ти здивуєшся.

⋮⋮⋮   No. 12563

>>12561
Зеленим текстом вчили виділяти текст?

⋮⋮⋮   No. 12565

>>12554
>Так само як і слово жид, так і слово малорос/хохол є приниженням гідності за нац. ознакою.
Жидів називали жидами споконвіку і це було нормальним явищем. Слово "малорос", навідміну від слова "жид", створене з метою.
>Не вподобляйся братам нашим меншив в ксенофобії.
Не сміши мене, в рашці толерастія в моді.
>Якусь хуйню рівня рептилоїдів гониш.
Це я так про те, що в українській владі відсоток жидів в рази перевищує відсоток жидів у населенні України.
>Ахмєтов - татарин з на росії. Медведчук - українець.
Коломойський, Пінчук...
>Саме так і працює дипломатія.
Розмова ведеться про відносини з державою Ізраїль? Про яку дипломатію йде річ?

⋮⋮⋮   No. 12569

>>12565
>Жидів називали жидами споконвіку і це було нормальним явищем. Слово "малорос", навідміну від слова "жид", створене з метою.
Яка різниця, як там "споконвіку" кого називали? Зараз, конкретно в наш час, ти говорячи до когось "жид" - його принижуєш. А той, до кого ти ставишся з неповагою так само ставитиметься і до тебе.
>в рашці толерастія в моді
Ага, толерастія. Всі люди браття на землі, окрім татар, жидів, хохлів, хачів...

⋮⋮⋮   No. 12570

>>12565
> Про яку дипломатію йде річ?
Про стосунки між корінними етнічними спільнотами однієї країни.

⋮⋮⋮   No. 12571

File: 1521188631.231468-.png ( 62.42 KB , 188x255 )

>>12565
> Жидів називали жидами споконвіку

Три кита Кропивача.
- тема жидів та хохлів
- мововсрач
- Яромира

Пишаймося.

⋮⋮⋮   No. 12572

>>12501
Так то не іван, а малорос. Якшо іван - це червяк підар, то він хуєсос червяка підара.

⋮⋮⋮   No. 12573

>>12569
>Яка різниця, як там "споконвіку" кого називали?
В сусідній нитці є пост з такою самою логікою >>12546
Якщо через кільканадцять років тобі заявлять, що слово "єврей" образливе і потрібно казати "іудей", ти будеш це робити?
>Ага, толерастія. Всі люди браття на землі, окрім татар, жидів, хохлів, хачів...
Так, толерастія. Про засилля хачів в москві і 282 ти, напевне, перший раз зараз чуєш.

⋮⋮⋮   No. 12574

>>12573
>Якщо через кільканадцять років тобі заявлять, що слово "єврей" образливе і потрібно казати "іудей", ти будеш це робити?
Я не бачу в цьому проблеми. Для мене жодної рызниці не буде. А в тебе буде проблема з цим?

>засилля хачів в москві
І живуть вони там в мирі та злагоді, як толерантне суспільство. :)

⋮⋮⋮   No. 12577

>>12574
>Я не бачу в цьому проблеми. Для мене жодної рызниці не буде.
Молодець, хороший гой :)
Сьогодні тобі будуть казати як розмовляти, завтра - що робити, післязавтра - як жити.
Те що відбувається в західних країнах на грунті політкоректності гарно ілюструє наслідки такого ставлення.
>І живуть вони там в мирі та злагоді, як толерантне суспільство. :)
Які події говорять про міжетнічний конфлікт?
В мирі та злагоді живуть не через толерантність.

⋮⋮⋮   No. 12578

>>12569
>Зараз, конкретно в наш час, ти говорячи до когось "жид" - його принижуєш.
Я хуєю із цих лібералиних шмоньок. Он у литваків немає ніякого бугшпріту, коли литовці звуть їх Žydai.
Жид, взагалі, лише форма слова ייד - їд/йід, або jid. Негативної конотації воно набуло лише у московитів. Отака хуйня, моя ліберальна шмонька.

⋮⋮⋮   No. 12580

>>12578
>>12577
Єбантяї, запитайте в них самі, як їм подобається щоб їх називали.

⋮⋮⋮   No. 12588

> Єбантяї, запитайте в них самі, як їм подобається щоб їх називали.
Хто воно таке, щоби лізти своїм пейсатим писком в українську лексику.

⋮⋮⋮   No. 12591

>>12580
Уйобуй на підтирач, шмонько, ніхто тут не збираються тебе годувати.

⋮⋮⋮   No. 12627

>>12588
>>12591
Підараси, чого ви

⋮⋮⋮   No. 12628

>>12627
спалахнули?

⋮⋮⋮   No. 12632

Політики, які дивляться тільки на поверхню подій, – перелякані поверхнею, простором Росії, мають її за непоборного велетня. Окрім цієї поверхні, на доказ наводять, очевидно, історичні факти: невдачу походу Наполеона, перед ним – Карла Шведського, а по нім – Вільгельма і Гітлера.

Факти є фактами, лише треба вміти їх пояснити.

Відразу поставлю тезу, яку постараюся довести в цій короткій статті, або бодай показати, що її можна довести. Ця теза: причини успішності, з якою Московщині удавалося позбутися досі всякого наїзника, були не військово-стратегічної, а політичної натури.

Візьмім похід Карла Шведського проти Петра. Всупереч історикам російським і тим українським, які є під їх сугестією, – похід Карла ХІІ-го так само добре міг скінчитися перемогою шведів, як скінчився їх поразкою. Генерал Юнаків, у своїй капітальній праці про «Велику північну війну» (опублікованій у виданнях «Императорского военно-исторического общества» перед 1914 р.) – доводить, що інвазія Карла поставила була Московщину на край загибелі. Автор Оксфордської історії європейського Сходу, твердить, що союз шведського короля з Мазепою – був єдина його реальна політична комбінація. Але виправа не вдалася. Чому? Тому, що їй на перешкоді стала короткозора політика європейських держав: по стороні Петра проти Швеції стали Данія і Польща. Цього було забагато для однієї Швеції…

Два роки по Полтаві, дипломатії гетьмана Пилипа Орлика вдається втягнути Туреччину у війну з царем Петром. На прутських степах царська армія, разом з Петром, була окружена турками і цареві нічого не лишалося – в нормальнім розвитку подій – як капітулювати і стати в’язнем Порти. Можна собі уявити, як такий безславний кінець Петрової кар’єри відбився б на долі Росії!

Але сталося інакше: зваблений діамантами і жіночими чарами цариці Катерини І, яка була при царі (вона була такою самою повією на троні, як і друга Катерина), – везір прийняв викуп і випустив царя з його військом із певної катастрофи, лише змусивши підписати ганебний для Москви мир, який м. ін. гарантував незалежність України, але якого потім Петрові і не снилося додержувати. Як у 1711, так у 1709 pp. не стратегічна неможливість розгрому Московщини врятувала її, а нефортунна політика державних мужів Заходу і Туреччини.

Виросла ж Росія – після «смутного времени» (від смерти Івана Грізного до 1613) також завдяки політичній нерішучості Заходу. Вже за Івана Грізного не бракувало голосів перестороги далекозорих – та на жаль осамітнених – політиків Заходу перед небезпекою розросту Московщини. Славний дюк Альба, вже в 1571 р. упоминав німецькі імперські стани не посилати артилерії і взагалі модерного узброєння москалям, бо – казав – «коли московський цар сприйме всі новини воєнної техніки, він стане сильнішим ворогом, грізним не тільки для Німеччини, а й для всього Заходу».

Але Заходові важніше було гендлювати нині, ніж думати про завтрішню небезпеку. Так само, в ті самі часи, не бракло зі сторони чужинців, що довго служили в «опричниках» царя, детальних проектів – інвазії на московське царство зі сторони Білого моря, щоб зруйнувати імперію царя, «одвічного ворога всього християнства і жахливого тирана». Один автор такого проекту інвазії Московщини дораджував навіть, як зібрати потрібну для того армію: так, як в наші часи роблять не раз большевики (в Іспанії, в Греції) – а саме створити міжнародній корпус із маси безпритульних вояків, які, в наслідок тодішніх війн, безпритульними масами блукали по просторах західної Європи. Але ні ці проекти, ні перестороги дюка Альби, не зробили в Європі популярною ідею боротися з загрозою московського наїзду. Так само, як не дуже вплинули на російську політику Європи перестороги і дипломатична акція екзильного гетьмана Пилипа Орлика.

⋮⋮⋮   No. 12655

>>12632
>похід Карла ХІІ-го так само добре міг скінчитися перемогою шведів, як скінчився їх поразкою.
Та чомусь не скінчився.
>інвазія Карла поставила була Московщину на край загибелі.
Бридня. До хоч скількись важливих центрів Росії шведи не дійшли аж ні разу.
>Але виправа не вдалася. Чому? Тому, що їй на перешкоді стала короткозора політика європейських держав: по стороні Петра проти Швеції стали Данія і Польща. Цього було забагато для однієї Швеції…
На 1708-1709 рік (найактивніші дії Карла XII проти Росії), Данія вже давно вийшла з війни, у Польщі король-саксонець позбавлений престолу, куди Карл посадив маріонетку Лещинського, на його бік перебігла більшість шляхти, а ті, що лишились, значної перешкоди для шведів не становили. Розгром шведів - заслуга Росії і тільки Росії. А західні держави таки протидіяли Росії: у 1710 році Австрія, Великобританія та Нідерланди підписали акт про нейтралітет, але застерегли союзників від вступу у німецькі володіння Швеціїж англійці у 1720 році навіть прислали ескадру на поміч шведам, та помочі не вийшло.
>дипломатії гетьмана Пилипа Орлика
Муха орала. Причина - інтриги Карла і кримського хана, а Орлик і емігранти ніякого впливу не мали.
>зваблений діамантами і жіночими чарами цариці Катерини І
Щодо діамантів, то доказів цього нема, є тільки легенда. Гроші на підкуп взяли із казни. А жіночі чари... ага, отак легко вона бігала з царського шатра до візиревого, дурниці які.
>Як у 1711, так у 1709 pp. не стратегічна неможливість розгрому Московщини врятувала її, а нефортунна політика державних мужів Заходу і Туреччини
Ще трохи - і яничари збунтувалися б, не через політику, а через те, що їх гнали на убій.
>Виросла ж Росія – після «смутного времени» (від смерти Івана Грізного до 1613) також завдяки політичній нерішучості Заходу.
Зайняті були. Спочатку Тридцятилітня війна, потім англійські революційні війни і війни Людовика XIV, потім Війна за іспанську спадщину, а тут - бац - і Росія вже імперія.
>Але Заходові важніше було гендлювати нині, ніж думати про завтрішню небезпеку.
До перемоги над Наполеоном Росія для Європи небезпеки майже не становила. Так само, як СРСР до перемоги над Гітлером.

⋮⋮⋮   No. 12658

>>12632
>по стороні Петра проти Швеції стали Польща.
Як сеча із лайном.

⋮⋮⋮   No. 12660

Росія без толерастії, розказуй нам більше.
http://www.jpost.com/Diaspora/Putin-not-remotely-antisemitic-says-Russias-Chief-Rabbi-546556

⋮⋮⋮   No. 12669

Правильно Лєнін робив, коли душив все російське. Адже розумів, що через вєлікоґусскій шовинізм проєбуть всі надбання революції.

⋮⋮⋮   No. 12675


⋮⋮⋮   No. 12681

Паралітиком назвав наш народ Франко, а є в тих словах не лиш поетичний висказ, але й ствердження величезної ваги факту нашої суспільної будови: ми паралітики, бо спаралізовані є деякі члени нашого тіла; бо нема в нас органу, що виконує одну з найважніших функцій національного життя — нема в нас свого міста.

Страшно помстився той дефект на нас під час останніх наших визвольних змагань, коли зайшла потреба наглої мобілізації національної стихії, а коли осередки цеї стихії — міста, були в руках чужинців.

Пригадаймо собі з історії, коли ще наші міста були наші, за Хмельницького або Мазепи, — як то нелегко було чужинцеві посуватися в наш край; як то доводилося брати одне містечко за другим, як то в Батурині або і в інших городах, ставляло населення чоло цілим арміям, затримуючи їх просунення в наші території; як то, немов сіткою тою, вкривали наші міста нашу землю, а передертися крізь неї не так то легко було.

І як же ж інакше було тепер, в останні роки! Правда, і тепер займали ми столиці наші, але опанували їх не автохтонні міські українські елементи, лише дооколичні селяни, що в австрійськім чи російськім однострою припадково опинились тоді в них чи біля них. А вже опанування Києва в 1918 в грудні і в 1919 — це був просто «марш на Київ» селян, що входили в ворожий і чужий їм осередок. Се було щось подібне до пізніших «маршу на Рим» фашистів або «маршу на Бухарест» зараністів. Лише що, знов таки, через ворожість нам нашого міста — тамті в своїх столицях утрималися, ми ж їх покинули. Тамті билися з ворожими партіями своєї нації, ми з чужинцями.

А хоч б и й в «мирні» часи! Коли міста наші приймали український вигляд? Тільки під час мирної інвазії дооколичного сільського елементу, як це буває напр. під час сокільських або просвітянських з’їздів. Міста як такі, лишалися чужинецькими острівцями серед нашого моря, але острівцями, що над тим морем панували.

І то власне цікаве, що перешкодою організації національної стихії були чужі міста не лиш під час народного зриву, не лиш під час наглої мобілізації. І під час повільної, ступневої організації народу — економічної, політичної чи культурної — місто відігравало першорядну роль: коли своє — цю організацію надзвичайно полегшувало, коли чуже — її утруднювало або зовсім гамувало. І то однаково: чи тоді, коли перепроваджується сю організацію нації (як є тепер) в рамах держави чужої, чи коли мається власну державу (як було 1917 або під час гетьманщини 1918, коли, не кажучи вже про жидів, всі оті «Протофіси» і «Суозіфи» в наших містах страшенно шкодили організуванню української стихії в одне свідоме ціле. Звідки ця сила міста?

Звідти, що всі великі культури завше були культурами міста. Світова історія творилася містами. Село завше було безвольним об’єктом, яким кермувала міська культура, міська економіка, міська політика. Це лихо ще не таке страшне, коли місто і село однонаціональні; бо хоч і накидає тоді місто селу свою вищу культуру, але культуру не чужу національно селу; бо хоч підчиняє його своєму проводові економічному і політичному, то все ж ділає в цім випадку місто (pars pro toto) як репрезентант інтересів цілої території, цілої нації, дбає (бо мусить дбати) про її інтереси. Бо навіть за панщини мусив пан трохи уважати на своїх кріпаків, з яких жив; бо навіть полководець не так плюндрує власну територію, як чужинецьку.

Цілком інакше, коли місто є чужонаціональне: тоді його зверхність стає зверхністю чужої метрополії; тоді панування над селом — стає пануванням над цілою чужою нацією, тоді культурна зверхність служить денаціоналізації, а політичний і економічний провід — вироджується в економічний і політичний колоніальний визиск.

⋮⋮⋮   No. 12682

>>12675
So you're a proxy. I knew it. It's hard to imagine finn who doesn't know what russians are.

⋮⋮⋮   No. 12700

Який образ уявляється нам, коли вимовляємо: українська національна ідеологія? Які емоції збуджують у нас імена кирило-мефодіївців, Драгоманова, Франка і провідників новітнього народництва та соціалізму? – Певно не ті, з якими лучаться в нас імена Данте, Макіавеллі або Мацціні. Це постаті різних шкіл, різних стилів і – яких же ж інших світоглядів!

Коли б ми хотіли кількома словами висловити цілу різницю між націоналізмом і народництвом, то ми знайшли б її в двох діаметрально протилежних світовідчуваннях: світ, де панує воля, і світ, де панує інтелект. Два темпераменти: чин — і контемпляція, інтуїція – і логіка, агресія – і пасивність, догматизм – і релятивність, віра – і знання. Ось так коротко можна схарактеризувати оцю різницю.

Коли ми схочемо обняти однією формулою всі прикмети нашого провансальства, то нам доведеться шукати цю формулу в його відповіді на питання взаємовідносин між одиницею (або їх сумою) і нацією, з одного боку, а з другого — між різними націями. І в однім, і в другім випадку (хоч з першого погляду видається інакше) ставить наше провансальство «партикулярне» понад «загальне». В обох випадках ігнорує воно вольовий чинник націоналізму: не нація, лише що інше є causa sui; вольовий, моторовий центр націоналізму лежить не в нім самім, лише поза ним; формально – ця воля обмежується (у нашого провансальства) – санкцією інтелекту, експерименту («законів суспільного життя») і «спільною правдою»; матеріально — всякими на позір «вищими», та, в суті речі, партикулярними ідеями («нищої братії», «черні», класу, провінції, «людськості»).

Цей самий світогляд привів до занепаду поняття нації, до занепаду ідеї боротьби, всякого зрозуміння для неї і почувань, сполучених з нею. І в однім і в другім випадку – це було нехтування вольовим моментом у національнім чиннику, в національнім почутті. Поняття нації, особливо політичної, якому іманентні поняття волі до влади й боротьби, стало неясне і непотрібне.

Суттю того світогляду було недовір'я до вибуховості, до пристрасті. Найвищим рушієм, двигуном людської душі був «розум», не воля. На чинний спротив і агресію той світогляд не міг здобутися.

Суть провансальського світогляду – це «гуманність» і «толеранція». Для них закон життя не боротьба, лише солідарність і взаємна любов. Для них вороги й ворожі нації це, хоч і кати, є або «брати в соціалізмі», «брати в поступі» або в «людськості», в «Сході Європи», в «слов'янстві», але завжди – брати. Для мужньої психології ворог є ворог.

⋮⋮⋮   No. 12930

Дай джерела звідки цитати.

⋮⋮⋮   No. 13743

Як відомо, Шевченка мучили не тільки на засланню москалі, а й “любезні земляки” на волі. Цілу їх громаду не раз, зпересердя, звав він “капустою головатою”, “свинопасами”, “душевбогими”, “лобом не широкими”, рабами, сліпими і т. п. Ця порода любих земляків не перевелася й досі. Коли б вони сиділи на своїм місці, як сидить на городі капуста, все було б в порядку. Але многі з цих “душевбогих” і “сліпих” захотіли бути вождями нації! Заманулося їм “просвітити современними вогнями” свій народ, “повести за віком”! Коли вони беруться, сказав би Сковорода, за “несродне” їм діло, тоді на це не можна не звернути уваги.

Цей гатунок людей схарактеризував Шевченко як людей чужої, навіяної думки. Навчить їх хто, що вони слов’яни — хором загукають: “Слов’яни, слов’яни!”… Скаже хтось, що моголи — і тут притакнуть: — “Моголи, моголи!” Многі з породи цих душевбогих, по перемозі західньої демократії, почали чимскорше скидати з себе ідеологічні убрання, що в них пишалися літами, і вбиратися в “прогресивний” кожух. Посипалась “великих слів велика сила” — отой “прогрес” на першім місці, “суверенний народ”, “республіка”, “реакція”, “ретроградство”, “безклясова суспільність”, “визиск людини людиною”, “людина понад усе”, “соціяльна справедливість” і т. д. Все в цих словах було — крім власної національної традиції, і — Бога. Так як у їх духових предків часів Шевченка: “і ми не ми, і я не я”, “немає Бога, тільки я” та ще останнє модне слово науки “прогресу”. Не думаю на цім місці полемізувати з ними, хочу тут звернути увагу на один можливий наслідок їх “прогресивного” божевілля, наслідок, ними напевно не передбачуваний, але для — знов і знов приспаної України, страшний. Треба тільки глянути в майбутнє. Заглянувши в майбутнє, побачимо не один шматок колобігу подій, а й дальші його щаблі.

“Прогрес” на Заході і большевизм на Сході — це різні шматки тієї самої еволюції. На Заході, в останніх десятиліттях, іде “крещендо” той самий процес, який ішов в російській імперії царській кількадесять літ перед революцією 1917 року: процес розхитання, розвалу всіх обручів, якими суспільність тримається вкупі. На Заході шириться нова невидана свобода. Свобода людини десять разів розводитися і десять разів женитися; свобода одиниці від усякої віри, свобода церкви від усякого обов’язку виховувати людину; свобода одиниці негувати аксіоми громадського співжиття — свобода безбожництва, свобода ширення порнографії, свобода від “мілітаризму” і обов’язку військової служби, свобода насолоджуватися спокоєм і миром, хоч би за дверима причаївся розбійник; свобода жити тільки своїм особистим або клясовим добробутом, хоч би від цього терпіла спільнота; необмежена свобода страйків кількох тисячів у своїх інтересах, хоч би голодувала через це позбавлена товарів, многомільйонова людність країни, свобода в літературі, і в кінотеатрі систематично і безкарно розкладати морально людність; свобода не журитися завтрішнім днем нації, свобода політиків від усякої думки, свобода провідної еліти — з політики, з преси, з театру, з церкви — робити крамничку для інтересу кліки, не дбаючи про загальну, і свобода — бо майже безкарність — для каналій продавати свою країну.

⋮⋮⋮   No. 14557

Не один з ясновидців нашого і попередніх століть приповідав, що остання чверть XX — го віку буде добою велетенських катастроф на нашій планеті. На чолі політичних сил, які ведуть до катастрофи Західню Европу (до якої належить й Україна) — виступають віровизнавці заповітів трьох «апостолів» — Маркса, Леніна і Мао, що чужою нам своєю кров'ю і психікою належать до народів азійських. Хаос, який віровизнавці тих «апостолів» внесли в культурне, духове, релігійне і політичне життя Заходу, — набирає чимраз більшого розмаху.

Проти цих сил і співчуваючих їм деяких «демократій», підніс стяг боротьби націоналізм Ф.Франка, Салязара, Греції й України, відкидаючи ялтинський «мир» і статус кво, або ідей «світових урядів» під батогом того чи іншого «вибраного народу», чужинецької меншости над автохтонною більшістю. Згадані чорні сили іноді гризуться між собою, але це не зміняє суті речі: Кожна з них лишається ворожою Україні і націоналізмові, і взагалі Окцидентові. Нажаль — многі українці досі того не второпали.

Багато з діячів емігрантських організацій відреклися євангельської засади — щоби було наше слово «так — так і ні — ні!», бо мішанина так і ні є «від лукавого».

«Незалежна Україна?» — «так!» — кажуть вони, але в «союзі» з «вибраним народом», якого порекомендує разом з панею Мухиною п.Сосновський.., чи Райс в «Сучасности».. І так і ні! Або — «Київ проти Москви!» «Певно!» — кажуть вони. «Лише коли можна цього добитися мирним шляхом», інакше — «краще побалакати в Тегерані з Недбайлом, або в ООН».. І так, і ні! Боронити християнство проти комунізму? «Так, певно!». «Але ж основною засадою християнства — кажуть вони — є «гуманізм», а чи ж не був Ленін великим гуманістом?» І так, і ні! І Богові свічка і чортові кочерга.

Де причина цеї морально — психічної дегенерації цілих кол нашої (і не лиш нашої) сучасної еміграції? Початки її давно зауважили наші пророки — поети. Слова Лесі Українки про Париса, що згубив Трою, туподумно віддавши її на поталу ворогові. Читаємо про нього у поетки:
«Мовчить Парис на Раді
І зброю одягає як кайдани».
Що це значить? Що це провідник тупого розуму, без всякої великої ідеї в голові, як битися з ворогом... Сама ідея боротьби чужа йому і неприємна... Чому? В останнім рядку вірша читаємо:
«Бо Боги з ним на розмові не бувають»...
Ось в чому суть! Він не шукає контакту й допомоги Вищої духової Сили, яка просвітила б його розум і зміцнила б волю побороти чужу фізичну силу...

Ця сама ідея у Шевченка: Поки Ярема (з «Гайдамаків») «не знав», що в нього «виросли крила» духові, що коли полетить, то «неба дістане» ними, вступить в контакт з небесною силою, яка натхне його вірою, яка дає перемогу над силою матеріяльною його «пана». Доти він «нагинався» на кожний крик свого «пана»: «Герш ту, хамів сину!» Коли ж, в момент духового просвітлення, усвідомив собі суть і значіння тих духових «крил» для контакту з «небом», — став козаком Галайдою, лицарем, пострахом — карою насильникам. Бо за Галайдами стала сила («за нами сила») вождя воїнства небесного Артистратига Михаїла, а тоді й «не за горами кари час» був-для ворогів України і в світі фізичнім, як геніально формулює Шевченко тим, хто його розуміє.

Коли ж в душі людини гасне «іскра вогню великого», тоді (писав Шевченко) у голову, де був мозок, «влізали свині із надвору», тоді та людина оберталася в худобу, позбавлену духової всеоживляючої сили; тоді гасло в ній почуття і віра у всесилу духа, в його тріюмф над матерією. Тоді й хирявів і мозок людини, а її розум ставав — за Євангелієм — марним «плотським» розумом, — хирлявою ставала воля без сили, яка її мобілізувала б. Таку людину можна було ворогові підкупити, обдурити, залякати. Тоді, як у Шевченка, такі люди на всяку ідею згодяться, яку їм «німець скаже». Мертве чувство до всього великого, «тверезий розум» крутія, і задушена воля, задавлена волею «пана», їм в голові лише одна ідея — «об'єднання різних думок» у «єдність ріжнородностей», якій мусять « підпорядковуватися окремі засади»... Тобто: Самостійність — федерації, сепаратизм від Москви — мирному співіснуванню і дружбі з «новою» Москвою... Націоналізм мусить підпорядкуватися просовєтській «демократії», чи «сучасности» з Драгомановим і Лисяком.

⋮⋮⋮   No. 14561

Шкода, що Донцову так і не поставили жодного притомного монумента.

⋮⋮⋮   No. 14562

>>14561
Давай скинемось.

⋮⋮⋮   No. 14563

>>14562
Я з вами.

⋮⋮⋮   No. 14564

посцяв на мракобісів

⋮⋮⋮   No. 14565

>>14564
Посрав на світлобіса.

⋮⋮⋮   No. 14569

>>14564
Агов! Лібеґал у треді!

⋮⋮⋮   No. 14573

>>14569
не вгадав

⋮⋮⋮   No. 14574

File: 1535020749.79909-.jpg ( 30.34 KB , 500x281 )

>>14565
якщо стумені світлої та темної енергії перетнуться щось непоптравне трапиться

⋮⋮⋮   No. 14585

Українські народники часів Куліша і Драгоманова робили собі з простого народу – божище, кумира. Франко закидав Драгоманову, що „суспільство – в його розумінню – це була властиво тільки продукуюча, робоча, в нашім краю хлопська маса”, всі інші верстви („білороби”) – були або визискувачі або непотріби; закидав, що драгоманівці плекали „віру в якусь містичну волю народу, в уроджену йому здібність до осягнення якоїсь своєї „правди”, як тільки йому не перешкоджатиме здеправована інтелігенція”; треба було тільки „зваливши теперішній державний та суспільний лад, віддати йото спадщину в руки народної маси і полишити їй до волі будову нового ладу”.

Ідолатріїя простого народу доходила у наших народників до повної абдикації з завдань того, що називається проводом нації. Провід не смів „накидати” своїх ідей народові; коли „народ” стояїв за самостійність, – можна було бути самостійником, а коли ні… Ну, то трудно, понад все засада більшості! В усім треба було питатися – як „народ” думає.

А тим часом поняття „народ” перейшло від тих часів величезну, але мало помітну народниками – еволюцію. Що я під цим думаю? Що є велетенська різниця між, скажім, селянським народом Квітки, Мирного, або Черемшини, з їх твердою мораллю, звичаями, релігійністю, – і „народом” теперішніх меґальополісів, який не вірить ні в бога, ні в чорта; який заповняє оглуплююічі й деморалізуючі кінові „шовс” або спортові майдани і насолоджується лектурою „коміксів” з криміналістикою і сексуалістикою як „займаючою” темою. Ще більша різниця є між отим Квітчиним народом і скажім тими докерами в Гаврі чи Шербурі, які відмовляються виладовувати амуніцію і зброю для армії своєї отчизни, Франції, – щоб улегшити її анексію чужому насильникові… А тим часом многі „народолюбці” роблять собі ідолів як раз з того „суверенного народу”, з тих докерів або з атеїстичної юрби меґальополісів модерних, спрагненої лише „хліба і видовищ”. Чи це нормально, і як до того прийшло?

⋮⋮⋮   No. 14620

>>14585
невже ви серйозно сприймаєте цю писанину?

⋮⋮⋮   No. 14621

>>14620
Перші два абзаци про те, що конкретні діячі визнавали переконання більшості єдино правильним, описують факт, цей фрагмент можна перевірити власноруч і його складно не сприймати серйозно. Щодо третього абзацу не можу сказати те саме, але в пості >>/b/76138 і обговоренні до того хороша ілюстрація.

⋮⋮⋮   No. 14622

>>14621
Ще раз спробую в додання лінку: https://www.kropyva.ch/b/res/75692.html#76138



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]