[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]

/l/ - Література

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1497260390773-0.jpg ( 27.14 KB , 690x559 )

⋮⋮⋮   No. 771

Василь Стус. Прочитав? Відпишись.

⋮⋮⋮   No. 772

>>771
Відкопав стародавній (1992 року) непоганий фільм про життя поета. "Просвітлої дороги свічка чорна" https://youtu.be/kEf_s1D04ZU

⋮⋮⋮   No. 774

File: 1497261013806-0.jpg ( 35.98 KB , 480x480 )

Чому його син такий монголоїд? Чи дружина його нагуляла від кацапа під час відсидки батька?

⋮⋮⋮   No. 775

File: 1497261117441-0.jpg ( 147.46 KB , 630x360 )

>>774
Що?

⋮⋮⋮   No. 776

А чим би він зараз займався якби дотягнув до незалежності?

⋮⋮⋮   No. 777

>>776
А чим зараз займається Левко Дурко-Лук'яненко?

⋮⋮⋮   No. 778

Щось читав, але вже не памʼятаю що саме.

⋮⋮⋮   No. 779

>>772
Фільм старий, але там є цікаві розповіді про Стуса і його проблеми через українську мову в радянському Донецьку.

⋮⋮⋮   No. 780

>>776
Можливо політикою, як у свій час В.Чорновол.

⋮⋮⋮   No. 781

>>771
Що порадиш прочитати?

⋮⋮⋮   No. 782

>>771
Не дуже цікавився Стусом, але як сєпари здерли меморіальну з факультету в Донецьку, у мене відверто палало. https://www.ostro.org/general/society/news/469609/

⋮⋮⋮   No. 783

>>782
Добре, що вони хоч Сосюрю не знають. Бидло йобане.

⋮⋮⋮   No. 784


⋮⋮⋮   No. 785

File: 1497276806970-0.jpg ( 56.87 KB , 666x666 )

>>783
>Сосюру

Твоє ім’я, як сурми срібний звук,
В борні за день завжди ти перед нами.
Тебе до зір знесли мільйони рук,
Щоб ти сіяв, як прапор, над віками.

Ти нас ведеш, як вів колись давно
До перемог, скоривши час і далі.
Коли серця мільйонів злить в одно —
Твоє це серце буде, рідний Сталін!

Шумлять міста, і сонце знов і знов
Встає для нас за даллю голубою.
Тобі вітчизна шле свою любов,
Як кожне серце, сповнене тобою.

Цвіте мій край, як пісня у боях.
У світлі зір і у гаїв безжурі.
Це ти зробив — це партія твоя,
Це — кожний з нас, народжений для бурі.

Не марно, ні, боями край гримів —
Минули дні і злиднів і негоди.
У гуркоті заводів і ланів
Прийми цей спів щасливого народу.

Прийми його у сонячний цей час,
Щоб він гримів про тебе яснодзвонно.
Ти світиш нам, ведеш в майбутнє нас,
Віків маяк і слава міліонів.

⋮⋮⋮   No. 786

>>785
I от Валентин Сергiйович Рожицин читав нам, студентам, лекцiї по
iсторiї культури, i коли дiйшов до Пушкiна, то я запискою спитав його:
"Почему Пушкин писал по-русски?"
Всi, чи бiльшiсть студентiв, гримнули розкотистим смiхом, мовляв, яке
iдiотське запитання.
Але Рожицин сказав:
- Товарищи! Здесь не до смеха. Вопрос очень серьезний. Информирую.
Пушкину гораздо легче било писать по-французски потому, что он думал
по-французски.
А по-русски он писал потому, что бил под влиянием народного творчества:
няня.
Професор розв'язав мої останнi сумнiви. Справа в тому, що за мiй
перехiд як поета з росiйської мови на українську я не подобався багатьом
студентам. Вони дорiкали менi за це майже як за нацiональну зраду, вважали
українським нацiоналiстом.
I коли я говорив їм, що писав би росiйською мовою, якби народився в
Росiї, бо я знаю тiльки лiтературну росiйську мову, а народної не знаю.
Без знання ж народної мови письменником, яким я хочу стати, не станеш.
- А Гоголь? - казали вони менi.
- Так Гоголь тим же й великий, що своїм знанням народної української
мови збагатив росiйську лiтературу, - казав я.
Але це їх не задовольняло.
Один менi сказав:
- Зачем ти сменил королевскую флейту на сопилку? Я гаряче вiдповiв:
- "Сопилка" мне дороже тисяч королевских флейт!
I от за допомогою т. Рожицина я розв'язав для себе свої вагання в
сторону рiшучого i беззастережного переходу на українську мову.

⋮⋮⋮   No. 787

>>783
> Сосюрю
ну, бугуртити на Сосюру, що він писав оди Сталіну то таке… моветон. Він он і на УНР працював, а коли стався фейл змушений працювати на червоних.

⋮⋮⋮   No. 788

>>787
Він прекрасний поет, і дуже сумно, що його віра в комунізм і хороше життя українців були розтоптані підарахами.

⋮⋮⋮   No. 799

Немає Господа на цій землі:
не стерпів Бог — сперед очей тікає,
аби не бачити нелюдських кривд,
диявольських тортур і окрутенств.
В краю потворнім є потворний бог —
почвар володар і владика люті
скаженої — йому нема відради
за цю єдину: все трощити впень
і нівечити, і помалу неба
додолу попускати, аби світ
безнебим став. Вітчизною шалених
катованих катів. Пан-Бог — помер.

⋮⋮⋮   No. 804

File: 1498949586117-0.jpg ( 396.03 KB , 750x1064 )

Він наступав мені на п'яти — чоловік з голим черепом,
до якого де-не-де поприлипало цвіле волоссячко, з
порожніми очницями і голими щелепами, що показували
величезні зуби з ледь утримуваним корінням, білів його
кирпатий ніс, і тільки щічні кості, відполіровані цвинтар-
ним злегким піском, додавали йому виразу належної
елегантності.
Я вийшов у самоту — думав спуститися вниз
Львівською вулицею, обігнути ресторан "Верховина" і,
перейшовши греблю, віднайти в лісі безлюдний куток, а
він наступав мені на п'яти і, усміхаючись, шепотів: куди
це ти йдеш, куди? Чого і за чим?
— Шукаю самотності, — проказував я про себе, але
цього було досить, щоб спровокувати його на нові питання.
— Думаєш, що заховався од світу, пройшовши п'ять
хвилин витоптаною дорогою? Лишайся вже вдома, напни
ковдру на голову і, живий, думай про воскресіння з
мертвих.
Я вийшов у самоту, а він мені наступав на п'яти, і
мені хотілося подумати — і я боявся подумати, щоб він
не відповідав мені. Чого він не хоче йти поруч, а тільки
позаду, а тільки поза…

⋮⋮⋮   No. 1370

>>804
Ілюстрація дебільна. Чого вони роти повідкривали?

⋮⋮⋮   No. 1372

Просвітку – ані тобі ні-ні.
Усі двері – зачинені.
Всі вікна – запнуті.
Замкнені душі
ще й іржавий втрачено ключ.
Страшно – блукати знелюднілими площами
крізь тисячоустий гомін проспектів
тисячоязикий, тисячоголовий, велетенський,
але дрібний.
Ти один. Ти самотник. Усамітнився світ од тебе.
Поневажив твоїм "добридень",
поневажив усмішкою твоєю.
Ти ворався один між мелькавих,
рябих тротуарів, на яких впали
навзнак круткі недоконані тіні.
Кам'яніють будинки, точнішають
обриси ліній, сонце пругко лягає
на туги тушований пруг.
Проминають проспекти, фургони,
авта проминають
тінь, як гріх, заховавши під черево,
в зібганий брук.
Ти один. Ти самотник. І усмішка –
теж зсамотіла.
Хочте – висамотіла, витекла і, напевно,
спинилася на обличчі
(можна розбавити порівнянням: отак
сарна спиниться перед проваллям і
моторошно дивується: таке велике
провалля хоче налякати її, маленьку
сарну). Але порівняння не
розбавляють нічого. Вони мстиві,
як і все інше. Зізнайся, тобі страшно
опинитись на місці сарни і
порожнім, безлунним голосом викликати
в розколини співчуття?
Негаразд. Жалість небезпечна віза,
яка не забезпечує дипломатичної недоторканості.
І, блукаючи містом, тобі не хочеться
піддатись жалості. Тут не потрібне і зло твоє.
Тут не потрібне ніщо із твоїх чуттів.
Тут непотрібен і ти. Що світові до того,
що якийсь власник жалості, зла, співчуття
буде приторговуватись до цього світу.

⋮⋮⋮   No. 1373

Нас була тисяча — Василів.
Бувало, всі, як один, виходили
з мамою на динамітне поле —
накидати в луночки кукурудзу.
Нас була тисяча, тих, що пере-
кинувши через плече мішок,
бродили межами городів,
рвучи берізку, молочай і пирій.
Тисяча нас пасла чужу корову,
заробляючи на обідню миску супу.
Ми ганяли ганчір’яного м’яча,
бігали навздогін один за одним
по розбитих казармах післявоєн-
них літ, ми палили “психічний
порох“, набиваючи ним пазухи.
Ми добували з мін годинники,
у вирвах розводили багаття,
розбиваючи гіркі ящики з-під
тротила.
Перший вибух міни — і
нас поменшало.
Ми ходили до школи, разом
“страйкували“, ховаючись у
посадці, розповідали страшні
казки і вглядалися в небо.
Ми цурались німецьких вій-
ськовополонених, ганяли
голубів, закохувались у
другокласниць (хоч школа
була чоловіча — ми стрівали
їх серед вулиці). Під час
перерв, дожидаючи, поки
Зіна Петрівна принесе
нам перепахлий морозом
хліб, ми зсовували парти
і йшли війною — один на одного.
Далека війна призвичаювала нас до героїки
і ми прагнули подвигів —
загони хлопців, озброєних камін-
ням, залізним паліччям і само-
палами, рушали на війну —
селище на селище.
Багато василів було повбивано,
витліло переляком, попричаю-
валося в собі, відмерло з віком.
Довга, як вічність школа,
консервувала нам душі —
жити ми залишали напотім,
і коли увійшли у життя —
лишився в живих тільки один
Василь, обрубаний, як зрізане
дерево. І цей, останній, пізнав:
життя — заборонене.

⋮⋮⋮   No. 1375

>>804
>>1372
>>1373
Якась дрисня йобана. Харашо шо здох.

⋮⋮⋮   No. 1383

У Стуса є багато класних віршів, до дрожу. Але й дуже багато заумних. Вірші - це таки почуття. Не треба так.

⋮⋮⋮   No. 1384

>>1383
А, ну і не варто забувати, що він людина-скеля. Певно єдиний дисидент, який не боявся совєтів геть, і говорив те, що думав. За це не можна не поважати.

⋮⋮⋮   No. 1385

File: 1502086945362-0.jpg ( 49.98 KB , 637x480 )

>>786
Він якийсь поїхавший, як цей Ігор з Маріюпіля.

⋮⋮⋮   No. 1407

>>1375
Який же ти підар.

⋮⋮⋮   No. 1408

>>1407
Не годуй.

⋮⋮⋮   No. 2536

Мені нещодавно наснився Стус, сиділи з ним на кухні та сумували про тяжку долю України.

⋮⋮⋮   No. 2542

>>775
Яке брутальне обличчя

⋮⋮⋮   No. 2543

>>2542
Як у дегенерата...

⋮⋮⋮   No. 2544

>>2543
чого Стус такий, гм, відомий? чим обчитуватись щоб вняти всю глибину?

⋮⋮⋮   No. 2545

>>2544
Стус такий же видатний геніальний поет, як і Сєнцов видатний геніальний режисер.



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]