[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]

/l/ - Література

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1488053002880-0.jpg ( 72.15 KB , 764x960 )

⋮⋮⋮   No. 529

Хай тут буде тред української поезії.

*Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею! *

—————————————
*Я не обираю батьків, батьківщину, буття,

Орієнтацію, стать і сумління. Біблійна вівця

Не обирає собаку, ні вовка, ані пастушка…

Здібностей не обираю, смаків і доби

Де народитися – до революції? Після війни?

Вроджених якостей не вибираю, спадкових хвороб,

Ні вчених, що череп мій років за тисячу смикнуть

Чи через п’ятсот.

Здатність до вибору не вибираю і волі свободу.

Це нам нав’язує Бог і кожному творить породу.

І здатність збагнути, що вибору мало на всіх,

Святість дається згори, але я можу вибрати гріх –

Сходити на вибори і депутату додати процента.

Ще смерть можу вибрати і президента.*
—————————————
*Черкащина. Перестигає виноград

Вечірнє небо невимовне,

Серце повне і п'яне́

І поле чорне

І як білий світ старе́.



Вмирає день. Гностичне сонце

Торкається язичницьких дерев.

Язичництво до ранку забере

У сонця монополію карати.

Ще півгодини перед тим,

Як темна мати

Постеле постіль просто неба

Нам з тобою,

А молоді - дорогу для розбою,

А трьом царям світитиме звіздою.

Холодний яр збере перед війною

Анархію безладною юрбою…

Дерева і поля, і звуки ночі, зорі видно.

І розумієш, що міста спалили необхідно.

У серпні нам прості метафори потрібні:

Ніч - мати, зорі - сестри, місяць - брат…

Черкащина. Перестигає виноград.*

⋮⋮⋮   No. 530

>>529
Лол, готовий закластися, що раніше італік через дві зірочки тут працював.

⋮⋮⋮   No. 531

Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви,
Мед приручених бджіл, золотавість сп’янілого тіла,
Янтареві зіниці серни, що не бачили крови,
І на вітах восковість плодів, соковитих і спілих.

Та приходить вік срібний, вік простий і ясно-тверезий.
В нього рівно всього: горя й радости, праці й забави.
Віку мудро-буденний! Але похитнулись терези,
Його срібні жита вже у копах стоять попілавих.

Кров у наших криницях. Реве здичавіла худоба.
Новороджені діти спинаються хижо на ноги.
І нелюдська жага нападає мужів, як хороба,
І жінки безсоромні, немов од напою міцного.

А земля — не земля, тільки цегла руда і рапава.
І гуркочуть шляхи, стугонять і гуркочуть курні ці,
Коли плинуть по них, пропливають бундючне, як пави,
Куті щирою міддю важкі бойові колісниці.

Коло мертвих джерел, по зів’ялих скелястих вертепах
Не мавки полохливі — гніздяться огненні дракони.
Пнуться стіни твердинь на горбах серед голого степу
На хребтах, неприкрашені, пнуться камінням червоним.

Віку бронзи — це ти, це твоє ненасичене сонце
Нерухомо повисло, мутне, над сухими борами
І бренить, і гуде, і гуде… І здається, що сон це,
І здається, що захід — це паща нелюдської брами.

Там випраглість пустель, плеса лави ліниво-кипучі,
Але надять ненатло майбутнього люті ворота.
Загрузати в пісках, обриватись з камінням із кручі
І поволі тонути в потворних іржавих болотах.

І співати про зміїв і львів, і горіння одваги,
Про нечуваний скарб,у почварній печері укритий,
І, збираючись в грізні жорстокі і хижі ватаги,
Брати приступом замки чи їх до кінця боронити.

Проливаючи кров у грабунках і ґвалтах без ліку,
У змаганні зі світом, у бої з самими собою
Нам дано відрізнити зле й добре, мале і велике
І прославити вірність, невинність і жертву героя.

Щоб, коли небеса вкриє сталь воронена блискуча,
Сталь нової доби, що завершує коло одвічне,
Холод віку заліза мав взори нестерпно пекучі,
Взори того, що красне, і того, що світло-величне.

Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна.
Золоте — насвітанні,заднявітряного — срібляне.
Мідь розтоплена — озеро те ж в надвечірніх годинах.
І застигне залізо — вночі, у холодних туманах.

Міцно куте з металів ще путо ніхто не роздер це.
Дня, і місяця, й року чотири пори, а на ґльобі —
В дужих карбах людське неспокійне і жадібне серце
І для нього судився довічний, почвірний колобіг.

⋮⋮⋮   No. 532

>>17815
> тред української поезії
ти довбойоб?

⋮⋮⋮   No. 533

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».

Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.

⋮⋮⋮   No. 534

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки? їм байдуже,
Панам жито сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Ґонти могила,—
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! важко! Кат панує,
А їх не згадають.

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться.

⋮⋮⋮   No. 535

Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає —
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.

⋮⋮⋮   No. 536

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

⋮⋮⋮   No. 537

>>535
the best

⋮⋮⋮   No. 538

File: 1488067453228-0.jpg ( 213.02 KB , 768x967 )

Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись. Нема,
Анікогісінько нема!
Сиди ж один, поки надія
Одурить дурня, осміє…
Морозом очі окує,
А думи гордії розвіє,
Як ту сніжину по степу!
Сиди ж один собі в кутку.
Не жди весни — святої долі!
Вона не зійде вже ніколи
Садочок твій позеленить,
Твою надію оновить!
І думу вольную на волю
Не прийде випустить… Сиди
І нічогісінько не жди!..

⋮⋮⋮   No. 540

>>539
Швидше б вже кацапи почали хуярити хохлосвиней по хардкору.

⋮⋮⋮   No. 541

>>539 >>17826
А чого, мені сподобався вірш, і картинка доречна.

⋮⋮⋮   No. 542

>>540

я зайду в крим після ВСУ, добивати кацапських дітей та жінок

⋮⋮⋮   No. 543

Не завидуй багатому,
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному,
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
А молоді як зійдуться,
Та любо та тихо,
Як у раї, — а дивишся:
Ворушиться лихо.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе,
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

⋮⋮⋮   No. 544

>>542
>я зайду в крим після ВСУ
Значить, не у цьому житті.

⋮⋮⋮   No. 545

>>543
Оце охуєнно.

⋮⋮⋮   No. 551

>>529
Всякому городу нрав і права,
Всяка імієт свой ум голова,
Всякому серцю своя єсть любов,
Всякому горлу свой єсть вкус каков.
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Петр для чинов угли панскії трет,
Федька купец при аршині все лжет.
Тот строїт дом свой на новий манір,
Тот все в процентах: пожалуй, повір!
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Тот непрестанно стягаєт грунта,
Сей іностранни заводит скота.
Ті форміруют на ловлю собак,
Сих шумить дом од гостей, как кабак,
А мні одна только в світі дума,
А мні одно только не йдет с ума.

Строіт на свой тон юриста права,
С диспут студента тріщить голова,
Тих безпокоїт Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур.
А мні одна только в світі дума,
Как би умерти мні не без ума.

Тот панегірик сплітаєт со лжей,
Лікар в подряд ставит мертвих людей,
Сей образи жирових чтет тузов,
Степка біжит, как на свадьбу, в позов.
Смерте страшна! замашная косо!

Ти не щадиш і царських волосов,
Ти не глядиш, гді мужик, а гді цар —
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на єя плюєт острую сталь?
Тот, чия совість, как чистий хрусталь.

Порівняйте справжню українську мову Григорія Савича і той австрійський новояз яким ми з вами зараз послуговуємся.

⋮⋮⋮   No. 552

>>551
Мова Сковороди — це мова "українського бароко з її обома полюсами — церковнослов'янщиною української редакції та народною мовою", яка підготувала ґрунт для єдиної літературної мови на народнорозмовній основі.

⋮⋮⋮   No. 553

>>551
> справжню українську мову
> штучна південнослов'янська говірка

⋮⋮⋮   No. 554

>>551
Насправді Сковорода хуй, я вважаю. Писав книжним наріччям для "іліт". Чому його так підносять як українського літератора - хз. Задовго до нього писали тодішньою народньою мовою. Наприклад, Дума Мазепи чи цей https://uk.wikipedia.org/wiki/Журавницький_Іван

⋮⋮⋮   No. 570

Рано-вранці драматично
Курка прокидається,
Логіниться, Невідомця
Хейтить відправляється.

Тредові епічному,
Посту різнобічному,
Макітрастому анону
Раки розставляються.

Тишком-нишком безосібним
Курка називається,
Репутацію він, бачте,
Править намагається.

Та анона не обдуриш!
Кожен розуміє:
Куркойобство виявляти
Хтось прекрасно вміє.

Куркосібний відсмоктав,
Хейтити ж не перестав;
Детектуємо нараз:
Нелатентний підарас.

З підарасом що робити?
Гнати з дошки чи терпіти?
Пояснити мушу я
Своє власне ставлення.

Я вважаю так:
Безосібний — то є рак.
Куркофорс не приживеться,
Лиш пуканчик чийсь порветься.

Драму на Драматику
Викладу придатно.
Якщо Курка щось відкотить,
Верну делікатно.

Раз окликне непривітно
Недойобом він мене,
Анонімний допоможе
Захистить написане.

Пасти доброму анону
Трішки згенерую,
Дупобільчику діставлю
Злому Куркохую.

Не боюся гучних слів:
В рот їбав драматиків.

Куркосібний хуйчика
Візьме та й поглине.
Невідомусова дума
Не вмре, не загине!

⋮⋮⋮   No. 571

File: 1489225011478-0.jpg ( 60.96 KB , 400x388 )

>>570
Епічно, хоч і в тред не поцілив.

⋮⋮⋮   No. 597

>>529
У крамницях, у пивницях -
Дуськи, Муськи, Люськи.
Ти до них - по-українськи,
А вони - по-руськи.
Станеш глянеш: мамо рідна,
Господи мій, Боже!
Наяложене, патлате,
На чортяку схоже,
Стан свинячий, погляд вовчий
І усмішка кінська…
Нащо таким красотулькам
Мова українська?

⋮⋮⋮   No. 598

>>597
якась гумореска Глазового?

⋮⋮⋮   No. 599

>>598
ага, Глазовий - наше все.

⋮⋮⋮   No. 602

>>529
Долі судилося бути саме такою.
Саме звідси дивлюсь я на не мною придуманий світ.
Я люблю цю ріку. І люблю горби за рікою.
І маслини в посадках, де фінкою б’ють у живіт.

Я люблю, коли дим струмує над передмістями,
І таке, наче юність проступає тоді із імли.
Друзі – ті, що не мав, ті вже стали міністрами,
По могилах і тюрмах – оті, що були.

І якщо подивитися в бік від головного проспекту,
Там, у мареві, що схоже теж на ріку,
Де нудьга поверхів затікає в приватний сектор,
Хтось іде по шорсткому вулиці язику,

Років двадцять тому іде у вечір і в спомин,
Наче давнє татуювання – зображення розпливлось.
До циганів за анашею? До когось за самогоном?
Він іде, той до болю невпізнаний хтось,

І зникає поволі у димній балці,
Все років загортає дим.
І десь та, від якої тремтіли пальці,
Зубом блискає золотим…

Саме у цьому місті чомусь судилося бути,
В цьому часі і сонці, посеред цих людей.
Тут ковтати повітря і повні груди отрути,
Тії, що не знали зроду ні еллін, ні іудей.

Любити ці горизонти абрикосово-акацієві,
Траву в щілинах між плитами, обвітрені поїзди,
Три акорди околиць, і власне долі всієї.
Тільки навіщо все це, якщо це – не назавжди?

⋮⋮⋮   No. 609

>>529
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате,
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою,
Та хто привітає?
Я й тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
Чого ж серце б’ється, рветься?
Я там одинокий.
Одинокий… А Украйна!
А степи широкі!
Там повіє буйнесенький,
Як брат заговорить,
Там в широкім полі воля,
Там синєє море
Виграває, хвалить Бога,
Тугу розганяє,
Там могили з буйним вітром
В степу розмовляють,
Розмовляють сумуючи,
Отака їх мова:
«Було колись — минулося,
Не вернеться знову».
Полетів би, послухав би,
Заплакав би з ними.
Та ба, доля приборкала
Меж людьми чужими.

⋮⋮⋮   No. 630

File: 1491487922077-0.jpg ( 59.33 KB , 640x480 )

>>529
Тренуй удар, а мозок не насилуй.
Відомо все (вік філософії похилий),
Що Бог один, а Мухаммед пророк.
Світ неосяжний і незрозумілий.
Ти в нього вистріли, синок.

⋮⋮⋮   No. 632

>>630
Корчинський таку хуйню пише, що в пристойному товаристві її не оприлюднюють.



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]