[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]

/l/ - Література

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1479040958334-0.jpg ( 39.16 KB , 486x604 )

⋮⋮⋮   No. 104

Недавно поставив собі ціль — мінімум 5 хвилин приділяти творчості в день. Вийшло тільки двічі, але буду частіше. Попередній раз — вже засинав і накидав набросок через еверноут. Сьогодні — пішов срати і пописав в тому ж еверноуті (через телефон). Отож, буду час від часу тут викладати їх, а ви відписуйте, коментуйте.
Але розумійте, що я ні нащо не претендую. Це письмо для письма.

⋮⋮⋮   No. 105

File: 1479041347937-0.jpg ( 90.72 KB , 1240x644 )

Калічка

На моєму животі приліг кіт. Він у нас калічка — коли ходить, то хитається. Тупеньке кошеня, яке застрягло між життям та смертю. Поїсти і спить. А ще його какашки надто неприємно смердять.

Тим не менш, я вже у ліжку. Позаду пройобані дедлайни. І 1,5 грамм травки. Я знову пустився берега і знову все втоачаю. Нічого, травка кінчилось. Планую встати в 10 годин ранку. Зараз 5:35, 4 годинки посплю і, чесно кажучи, це достатній час для мене, щоб виспатися.

Завтра тоеба бути поодуктивним. Слухати музику і все встигати!!!!

В 10 ранку варто встати і все зробити!

Я люблю свою роботу чи ні? Дехто й не повірив би, що я серйозно себе так запитую, насправді я хотів би все життя грати в комп'ютерні їгри і курити травку.

Хех, але завтра треба серйозно попрацювати!!!

⋮⋮⋮   No. 106

це творчість? Що ти створив?

⋮⋮⋮   No. 107

File: 1479042267135-0.jpg ( 95.86 KB , 663x800 )

>>106
Писанину. Просто пишу, альо, це літератури дошка, я думаю саме для таких тредиків і є розділ.

⋮⋮⋮   No. 108

>>106
Але якщощо по роботі я створюю.

⋮⋮⋮   No. 109

>>107
просто писанина — хуйня. Вона має щось у собі нести, бути творінням, яке має вагу. А інакше це лайно, місце якому в дівчачому щоденнику, а не на цій борді елітних аристократів української Nації

⋮⋮⋮   No. 110

>>109
Занадто товсто, навіть Янукович стрункіший теж не зрозумів де тут творчість

⋮⋮⋮   No. 111

>>110
та норм

⋮⋮⋮   No. 112

File: 1479047198350-0.jpg ( 76.92 KB , 500x492 )

>>109
Та в мене є такий бзик — блогів перевів видимо-невидимо.

Ну і намір стати першим українцем, який отримає Нобелівську Премію з літератури. Якщо ти такий Nаціоналіст, то допоможи сплекати Українського автора, який покаже, що такеж Українське життя і як схопити бога за бороду.

І тоді. Десь там у центрі Європи. Знову повстане могутня країна. Що мені дарувала свободу. Україна! Ти належиш мені!

>>110
А от я затовстив

⋮⋮⋮   No. 113

>>109
Не слухай, сину, цього підараса. (с)

"Висока мета" - це потреба літератури в головах відсталих совкових учительок зарубіжки й укрліт.

Нинішня література - це розвага. Головне в сучасній літературі - це стилістика. Я не ризикнув читати лайно ОПа, щоб у мене часом не пішла з очей кров. Але знай, мудило, що ти мусиш орієнтуватися на Джойса, Андруховича, Достоєвського, на бажання й примхи читача, а не на власні витребеньки.

У мене все.

⋮⋮⋮   No. 114

File: 1479049823870-0.jpg ( 152.99 KB , 1152x984 )

>>113
> на бажання й примхи читача
Я ж маркетолог, звісно хотів би орієнтуватись на цільову аудиторію. Але поки в мене недостатньо інформації, хто мої читачі. Вважай, що зараз маркетингове дослідження, щоб випустити високоякісний продукт.

> Джойса, Андруховича, Достоєвського

Маркес, Жадан, Сергій Лук'яненко жартую, звісно

⋮⋮⋮   No. 115

>>114
>Я ж маркетолог

А, Цейво, привіт.

Проза Жадана - це сутий кал. Не рекомендую.
А Маркес, звісно, геній.

⋮⋮⋮   No. 118

File: 1479059242064-0.jpg ( 124.06 KB , 1215x717 )

>>115
Ну я його лише за молодості читав. Зараз хіба на концертах був.
А що ще порадив.

Швидкий деанон

⋮⋮⋮   No. 119

>>118
Дивлячись у якому напрямку ти хочеш працювати. Взагалі рекомендую читати зарубіжну класику, давню, новітню й сучасну, переклади Лукаша й Перепаді.

⋮⋮⋮   No. 120

>>118
З українських ще хороший Винничук і твій земляк Лис.

⋮⋮⋮   No. 126

File: 1479072371111-0.jpg ( 98.52 KB , 688x1024 )

>>119
Мені подобається магічний реалізм.

>>120
О, дякую.

⋮⋮⋮   No. 129

>>126
Борхес, Кортасар, з наших - згаданий Винничук некепсько пише в жанрі мр.

⋮⋮⋮   No. 130

>>104
Ну шо, здувся?

⋮⋮⋮   No. 131

File: 1479250756464-0.jpeg ( 721.02 KB , 1600x1026 )

>>114
>Але поки в мене недостатньо інформації, хто мої читачі.
Пиши якісь фанфіки по Лізі Легенд, якщо цікавишся не тільки пікчами, а й лором. Я б почитав таке.

⋮⋮⋮   No. 132

File: 1479300183457-0.jpg ( 43.36 KB , 604x339 )

Сон

Сьогодні мені приснилася колишня. Ми раптово опинились в мого друга на квартирі, там ще його батьки були, дві молодші сестрички і дівчина. І я. І моя колишня. І травка.

І незрозуміло звідки, коли я прощався зі всіма (за що мені потім стало ніяково і ви згодом зрозумієте, чому), на квартирі появилось декілька працівників медичної служби. На лікарів не були схожі. Один з них був на кухні, коли я згортав траву в паперову коробочку. Мене не здивувало і не налякало, що на мене дивиться цей-во працівник медичної служби. Взагалі, я не стараюсь приховати той факт, що добряче дубашу. І от… думав я вже виходити і він мене доганяє. Каже, мол кури обережно, дивись за здоров'ям, здавати тебе, звісно, не буду, але ти не перестарайся з дубасом. Я відповів ок.

Але чомусь після цієї розмови і я лишився на квартирі. Пробував виїбати колишню. Ух, як вона хотіла мене. А в мене просто стояв міцно і я б виібав кого-завгодно. Колишню дівчину. Дівчину друга. Маму друга. Сестричок друга. Друга…

Власне обійшлася без сексу, бо коли я власне примірявся, щоб вставити, коли я переконав її і зняв возраженія, зайшов батько друга.

І тоді я нарешті пішов. З колишньою. До себе додому.

⋮⋮⋮   No. 133

Це щоденничку тред ?

⋮⋮⋮   No. 134

Цейву, чому ти не зробиш зусилля і не навчишся нормально писати? Не дурний же ж хлоп наче.

⋮⋮⋮   No. 135

>>132
Щось не схоже на сон. Може то ти обдовбався і тобі здалося що усе сниться?

⋮⋮⋮   No. 136

>>135
Певно так все і було.

⋮⋮⋮   No. 168

File: 1480542305169-0.jpg ( 281.23 KB , 595x841 )

>>104
Слух, ти вибач, що я в твою стрічку писати буду, але свою робити не хочу. Вважаю, що ми заважати один одному не будемо, ліл.

Наробив ескізів трохи.
1)
У Місті жило два відомих Ікла. Перший, від свого батька, а той — від діда, успадкував гостинний двір. Купці з Великого Міста, та місцеві випивали там, та залишались на ніч. Праве ікло у Ікла, як можна здогадатися, було довше, за всі інші зуби і стирчало так, що підіймало йому губу. Як в кабана. Звісно, це не заважало йому користуватися популярністю у жінок. В нього, їх було три, а ще восьмеро дітей — найстарший пережив вже 11 зим.
Інший Ікло був млинарем, та мав невеличку ферму у протилежній стороні від Міста. Своє ікло, трохи менше, але не менш криве і некрасиве, він загубив ще на свою чотирнадцяту зиму в бійці, але ніхто навіть не думав називати його по-іншому. Він жив з батьком, жінкою та двома дітьми і ходив у Місто кожного базарного дня. Вони знали один про одного, але ніколи не перетинались та не заводили розмов.

2)
Загін йшов по узліссю, виставивши вози з пожитками та наметами перед лісом. Майстри добре попрацювали — на дальньому боці кожного воза було начіплено щита з обтесаних дощок, які лише на три пальці не доходили до землі. Вони не були важкими і просто надівалися на бік возу. На кожному крайньому волі також був такий щит. Трохи тонкіше та вище, але набагато легший і не менш надійний. Їх знімали та клали на траву кожного вечора, щоб до ранку в них просочилася роса — пожежі не були страшні загону. Віз з водою для пиття, навпаки, котився по іншу руку, подалі від ймовірної небезпеки. Генерал та командувачі провели навчання та роз'яснили, що треба робити, якщо загін потрапить у засідку і кожен солдат знав свою роль… принаймні, так хотів думати Король.
Його карета катилася у хвості загону, поряд з візками майстрів та маркітантів. Особиста група з десяти вершників, у найкращих обладунках, поклялася захищати Короля в бою, та супроводжувала його. У загоні було дві сотні та п'ять десятків воїнів, вісім груп мисливців та ще десятків з сім майстрів, маркітантів та повій — людей, що не захотіли залишатися у зруйнованому Селищі.
Вже другий місяць почав вмирати з часу, коли вони пройшли по гірському проходу на схід, у донині невідомі землі.

⋮⋮⋮   No. 169

>>168
непогано

⋮⋮⋮   No. 172

File: 1480615603124-0.jpg ( 120.41 KB , 1280x776 )

>>168
Без проблем. Нехай це буде народна творчість кропивачанців.
Тоді після бампліміту переназвем — або графоманіїї або двох графоманів.
Заодно я скопіюю свій вірш.

нічого не чекай
нічого не очікуй
що зробив, те й знай
зупини фантазії політ
дивись на руки
лиш у них ти можеш бути певен
лиш вони це щось тверде на світі
що зробив, те й знай
коли ти щось не знаєш, то зробив
дай пробігтись інформаціїї по твоій пальцям
нехай сигнал пройде по твоїх жилах
азбука морзе
сос. сос. сос.
затягує море
нещадщна стихія
вхопився за мотузку
а в лице віє вітер
і так все життя…

⋮⋮⋮   No. 173

>>172
У свідомому сновидінні спершу треба поглянути на свої руки аби перевірити, що ти бодай щось контролюєш.

⋮⋮⋮   No. 174

>>173
Двачую.

⋮⋮⋮   No. 175

File: 1480623448849-0.jpg ( 37.01 KB , 500x500 )

Ще трохи моїх висерів.

Король з самого дитинства любив рахувати. Поки батько був живий — він рахував його скотину кожного ранку, як пастухи гнали її на пасовища, та увечері — коли поверталися. Де яка недостача, і малий, тоді ще принц, дізнавався першим та біг до батька, розповідати йому. Багацько батугів отримали пастухи… Потім батько пішов обороняти Місто і повернувся вже на щиті. Радники любили старого короля так сильно, що ніхто навіть не подумав узурпувати владу. Вони призначили регента та почали вчити малого, одинадцять зим минуло, царським наукам. Не пройшло і три зими — а малий Король вже вів суди та виносив вироки. Зимою поспіль регент офіційно передав йому владу та надів Перстень Правителя на його вказівний палець.
Тоді ще маленьке, Місто, декілька селищ та ферм по околицям тихо жили натуральним господарством. Першим королівським наказом було перерахувати усі будівлі у місті, та призначити людей, які будуть стояти на воротах та рахувати усіх, хто приходить та виходить. В той день Король перестав рахувати дні без батька, та поховав усі свої спогади при нього. Накази було виконано через тиждень — у місті було вісім сотень будівель, зі складами та сараями, а новопризначені рахувальники нарахували дві сотні відвідувачів.
Він запровадив проведення великих ярмарок на пустирях: біля берегу річки, та за головними воротами Міста. По дві ярмарки на сонячний цикл для кожного з місць — одну на кожне велике свято. Спочатку, лише місцеві фермери ходили туди: виставляли на показ свії врожай та худобу, мінялися один з одним, грали музику та сватали своїх дітей, але, з кожною зимою, все більше людей почало відвідувати свята. Через два десятки зим на тих пустирях утворилися цілі комплекси базарів та гостинних дворів — довелося навіть розширювати стіну. Тепер у місті було п'ятнадцять сотень будинків, кожного дня в нього входило по п'ять сотень осіб.
На свята рахувальники збирали податки з кожного торговця: брали сріблом, або натурою за півціни. Багато хитрунів віддавали зіпсовані, старі та не дуже свіжі овочі, але, вже не такий молодий, Король був ще хитрішим — він накривав стіли та годував усіх охочих, під музику та танці. Біднота і селяни любили його більше всього іншого. Ну а міська еліта… податки були справедливими і ніхто не скаржився, або робив це тихо. Фермери з околиць платили гроші за охорону та податок у базарні дні, більше нічого. За всі роки правління, проти Короля не було скоєно жодного заколоту — люди любили та поважали його.

⋮⋮⋮   No. 176

>>175
Щось я не бачу конфлікту. Про що далі писатимеш, прилетів дракон і зґвалтував принцесу?

⋮⋮⋮   No. 177

>>176
Це такий собі фанфік на M&B.

⋮⋮⋮   No. 178

>>177
Утворення Кальрадії.

⋮⋮⋮   No. 179

Він був не готовий. Це було першою думкою Рао, ще коли він вперше побачив, на кого йому вказує його тан’я. Чолов’яга стояв посеред якоїсь споруди, занадто вже схожої на храм, а навколо роїлися його власні сигнали і здавалося майбутній контактер був не дуже-то і впевнений, що вони потраплять куди слід. Отже від голосового контакту довелося відмовитися. Найменше, що зараз було потрібно, аби Рао сплутали з місцевим саморобним божеством і тоді все доведеться починати спочатку. З тих же причин появитися нізвідки Рао теж не міг, принаймні не тут і не зараз. Дасані так на працюють. Це хаан бере кількістю, йдучи на поводу у місцевих, оманюючи тих чудесами і наповнюючи їх свідомість ілюзіями. До речі, може вся халепа цього світу то їх рук справа. Може, по закінченні розслідування, виявиться, що так воно і є, але у Рао були і свої думки з цього приводу. Надто вже бурхливим і неспокійним виявилося поле відповідей цієї планети – ненаситний хаан миттю би прибрав всю цю енергію собі, але здається тутешні потоки якимось чином замкнулися самі на себе, утворивши навколо цього світу майже непробивний шторм вогню і болі.

⋮⋮⋮   No. 180

>>179
Сам прочитав зараз і зрозумів що це лайно. Взагалі не то хотів вкласти. І отак повсякчас. Ехехе.

⋮⋮⋮   No. 182

>>180
Та чого прибіднятися - ти сам лайно. Графомани - найгірші з людей.

⋮⋮⋮   No. 183

>>179
>>180
Переробив трохи у ретроспективу.

Цей теж не підходить. Так подумав Рао, коли вперше побачив, на кого йому вказує його тан’я. Чолов’яга стояв посеред якоїсь споруди, занадто вже схожої на храм, а навколо роїлися його власні сигнали і здавалося майбутній контактер був не дуже-то і впевнений, що вони потраплять куди слід. Отже від голосового контакту довелося відмовитися. Найменше, що тоді було потрібно Рао, так це аби його сплутали з місцевим саморобним божеством і тоді все доведеться починати спочатку. З тих же причин появитися нізвідки Рао теж не міг, чудеса тільки б завадили. Дасані так на працюють.
Рао Ратлек, спеціаліст з надзвичайних справ, сидів за своєю робочою поверхнею, яку нарешті зміг вивести з допоміжного простору, та намагався вкотре налагодити зв’язок зі своїм тілом, у якому зараз перебував Мігель. Не те щоб зв’язку не було взагалі, але ж на тому кінці сиділа людина майже без досвіду і Рао хотілося аби все працювало ідеально. Тож він кляв новітнє хаанське залізячча, пив чай чи каву, він досі їх чомусь плутав, та посміхався, згадуючи їх з Мігелем першу зустріч.

⋮⋮⋮   No. 184

>>182
Графоман це неогранований письменник. До того ж у людини має бути мрія.

⋮⋮⋮   No. 185

>>184
Графоман - це графоман. Складно назвати письменником людину, яка пише не для читача, а шось там собі.
А якби писав читачеві, не мав би мрію, а здійснював її - себто вчився б писати.

⋮⋮⋮   No. 186

>>185
То порадь якісь курси чи що.

⋮⋮⋮   No. 187

>>186
Проводили недавно лекції від метрів і розкручених графоманів у Львові, Києві й Харкові.
Особисто я вчився в одного письменника ІРЛ.
А взагалі найкращий учитель - це читати побільше якісної літератури, класики. Починай опановувати самостійно.

⋮⋮⋮   No. 189

>>187
>Починай
А ти, я дивлюся, нахаба.

⋮⋮⋮   No. 190

>>189
Ти спитав - я відповів, що робити.
Ну, врешті, не починай - і лишайся графоманом. Хіба мені від того гірше?

⋮⋮⋮   No. 191

>>190
Ще й пихатий. Тобі у голову навіть не прийшло, що я люблю та читаю книжки.

⋮⋮⋮   No. 192

>>191
Тоді варіанти два. Або ти якийсь кал читаєш, раз не вмієш добре писати. Або не вмієш читати.

⋮⋮⋮   No. 193

>>192
Я читав книгу від Сандерсона. Він в передслові писав, що до того, як почав писати — перечитав близько 10к книжок.
Чомусь згадалося.

⋮⋮⋮   No. 194

>>193
Нормально сказав.
А я пригадую історію, де чувак прийшов до Гемінґвея вчитись писати. А той йому написав список книг на двох аркушах і сказав прочитати те все. Тоді чувак передумав бути письменником.

⋮⋮⋮   No. 195

>>193
>передслові

Якщо ти той графоман, то тобі передусім треба вивчити мову, якою писатимеш.

⋮⋮⋮   No. 196

>>195
Хуя ти бідло безродне.
http://sum.in.ua/s/peredslovo

⋮⋮⋮   No. 197

>>195
http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE
Він не той графоман. Я - той. І я зараз зрозумів що мені робити з порадами з кропивача.

⋮⋮⋮   No. 198

>>196
>>197
Розум вулика.

⋮⋮⋮   No. 199

>>185
Тобто аби із графомана апнутися до письменника треба щоб хтось прочитав твоє ото. Так просто?

⋮⋮⋮   No. 200

File: 1480710508863-0.jpg ( 13.49 KB , 480x358 )


⋮⋮⋮   No. 201

>>196
Сум для лохів, ніколи його не юзай, він совковий і гнилий.

той анон, що "передслово" написав

⋮⋮⋮   No. 202

>>201
Тьху ти, та що ж юзати? Як вас послухати усіх разом, то треба власного словника заводити.

⋮⋮⋮   No. 203

>>202
У нас така унікальна мова, що навіть словника немає. Один писали, але так і полишили на 1му чи 2му томі. Більше не знаю нічого.

⋮⋮⋮   No. 204

>>194
Шкода, що сам Гемінґвей так не прийшов до когось і не передумав бути пєйсатєлєм.

⋮⋮⋮   No. 205

>>199
Ти ніхуя не зрозумів, що я написав.

⋮⋮⋮   No. 206

>>196
>>197
Зразу видно неосвіченого графомана. Текст треба сприймати не словами, а стилем. Якби той пост був написаний архаїчною мовою, шевченківською, наприклад, то "передслово" виглядало б органічно. А так - або недолугий виїбон, або безграмотність.

⋮⋮⋮   No. 207

>>204
>заздрість графомана УЦТ

⋮⋮⋮   No. 208

File: 1480759917053-0.jpg ( 157.64 KB , 1280x720 )

Бути невагомим духом.
Коли ти немаєш ваги, ти рухаєшся мов якийсь димок між людей, заглядаючи їм в очі. Іноді попадаєш трішки в ніс і вони чхають. Будь здоров. Усмішка серед туману думок. Вони переплетені складними тоненькими літерами, надто складно, щоб щось усвідомити і зауважити. Тому краще розуміти людей по їх вчинках. Рідше по словах. Ти невагомий дух і тому всім на тебе байдуже. Якщо ти вразливий, легко ображаєшся, то в такий момент легко стати самотнім. Знаєте, це ж ніби вогонь дружб та зв'язків. Не кожен уміє його розпалювати. Завжди потрібна допомога. Завжди потрібна ініціатива. І той, хто на себе її бере, той зможе зігріти кожну людину, яку зустріне.
Та чи може когось зігріти невагомий дух?
Він може спробувати. Він може пробувати знову і знову. Коли він когось гріє, коли він вибудовує з кимось звязок. Ті моменти, коли ви разом сидите і грієтесь коло вогню ваших розмов. Очі відблискують. Духи люблять заглядати в очі, бо так здається, ніби все глибшає. Всередині очей нові світи. Мрії і надії. Те, що змушує нас рухатись. Ми бачимо, куди ми йдемо і, власне, тому йдемо.

⋮⋮⋮   No. 211

>>208
Зара зблюю. Графоманам мають давати різок на головній площі міста - привселюдно.

⋮⋮⋮   No. 214

>>207
Я не пишу, просто мимоповзкрокодил. Навіть не знаю, що таке то ваше уцт(гугл каже "украинский центр томотерапии").
Хоча краще Гемінґвея, можливо, й міг би пописати. Ну реально, що цікавого є у сабжа!?

⋮⋮⋮   No. 216

>>214
УЦТ - у цьому треді.

Гемінґвей славний своїм стилем. Це вершина телеграфного письма, властиві діалоги, тонкість месаджу.
Гемінґвея можна не любити читати якщо, наприклад, ти любитель фантастики, але заперечувати довершеність його стилю й неабиякий уплив на літературу - це явне невігластво.

⋮⋮⋮   No. 217

>>214
До речі, "мимо" в нас є слово.

⋮⋮⋮   No. 221

File: 1481196204685-0.jpg ( 225.06 KB , 848x506 )

Не знаю, чому, але в соц мережах отримав успіх цей недовірш

новий рік подібний до кіндера з сюрпризом
яскравий целофан й солодкий шоколад
ось ось і буде подарунок
але всередині чомусь лиш пустота
самотність вищого гатунку
добірний біль
змарновані надії
й на дні інструкція по викоританню
помри

⋮⋮⋮   No. 222

>>221
основна аудиторія соц мереж школяри, нічого дивного

⋮⋮⋮   No. 223

>>222
Далебі. Я коли постив відверте лайно що на думку спаде+епатаж, то воно збирало в десятки разів більше лайків, ніж коли врешті навчився писати вірші.

⋮⋮⋮   No. 224

>>223
>>222
Ну в принципі я й на них орієнтувався, це ж бо діч.

А це не діч, імхо


Кожен божий ранок просинається вівчар
Будить пса й бере сопілку
Вже й отара на ногах
Трішки бринзи закинув до рота
Й гайда гуляти в горах
**
Поодинокі туристи
Захоплено дивляться на отару
Видовище надзвичайне
Купа шматочків шерсті
Вкрило половину гори
А дзвін нашийників чують всі навкруги
Ще й собацюри кумедні
Пригають коло туристів
Висолопивши язика й усміхаючись
Надіючись на гостинці
Якщо їм дадуть, то з туристами цими
Можуть зникнути на два чи три дні
Тварі продажні
**
Але по суті вівчару похуй
І на собак, бо вони завжди вертаються
І на туристів, що роблять селфі на фоні отари
І на овець, бо вони тупі
Головне направляти в правильний бік
От він і дує в сопілку
Та й просто дує, не треба гріхів таїти
**
Вівчар дивиться в небо
На низькі хмари
Пробує вхопити них, але промахнувся рукою
Знову
**
Вівчар все дме собі в сопілку
І чимчикує по горах
Думку гадає про своє
Про життя та про секс
Розважає себе сам як може
І все ніби-то добре
Але якщо він буде думати довго
Чи довго дивитиметься в небо
Чи вхопить таки хмари краєчок
Чи передує всі пісні в сопілку чи бонг
Чи передумає про своє життя
Чи побачить сіднички туристки
То його серце чомусь завмирає
От ніби все добре
Ну нехай не добре
А просто ок
Нормально
Але в якусь мить очі осліплюють сльози
Солоні як спогади
Пекучі як дим
Їдкі як останні слова
**
Вівчар знайшов гарне місце для ночівлі
Пси гучно язиком хлещуть воду з струмка
Вівці пощипують конюшину
І ось потрохи вечоріє
**
Зорі чіткі в небі та чисті
В місті таких не побачиш
І тиша навколо дзвінка
Буквально — дзвінка
Де не де поворушиться вівця
Зігравши нашийником сонну мелодію
В такі гарні ночі не до сну
Й вівчар зачаровано дивиться в гори
Айда прогуляюсь
**
Чути стогін потомлених ніг
Чути хрускіт коліна
Чути дихання вибухи
**
На горі вівчар глянув вдалечінь
Вогнями горіло місто
Вогниками блистіли села
Зорі пускали іскри
Вівчар пускав шептунців
І кільця диму
Спустив він ноги зі скелі
І замріявся
От би шаурми

⋮⋮⋮   No. 225

>>224
>діч

Дебіл тупий.

⋮⋮⋮   No. 226

>>225
ДІІІІІІІІІІІІІІІІЧ

⋮⋮⋮   No. 227

>>226
DEETCH

⋮⋮⋮   No. 388

File: 1482772699333-0.jpg ( 115.73 KB , 705x1024 )

Пацани, свіжачок


Архітектор Цейво будував новісіньку залізну дорогу вздовж західного берега Луїзіани. Військовий чобіт племені Могавків нещадно топтали ці землі, а компанія Цейва скуповувала дороги на розвиток інфраструктури з дуже вигідними грантами від Могавків.

Історія будівництва дороги «Koken Tonf» починається в 25 тисячному містечку Буффало-Грін. 8 хлопців взяли до рук лопати і пішли копати траншеї. Кожен з них проживав в невеликому селі вздовж тоненької полоски материка між океаном та озером. Ця область якраз починала швидко розвивати свою легку інтустрію і риболовлю, тому новісінька залізна дорога стала б прекрасним каталізатором розвитку. Тим паче, що військовий чобіт Могавків не пройшовся по цій місцевості. Дикунам було байдуже на якісь села, де торгували акулячими плавниками та щуками водночас. Вони рухались вперед, лишаючи позаду Автономні Області.

Столицею цієї області було обрано Бєлгород. А один із архітекторів взявся за перо і написав лист в кожнісінький будинок Бєлогорода та близьких сіл. Лист із заголовком «Залізничний білет збуджує більше, ніж лотарейний» прочитала кожна людина в цій Автономній Області. В кінці пропонував купити акціїї залізної дороги за будь-яку суму грошей.

Три місяці місцеві фермери, бізнесмени, священники, школярі, моряки, маляри, мостарі, месники і мисливці, учені, вчителі, монашки, ветеринари і ветерани, комуністи і підприємці, бандити, проститутки, імігранти, наркомани, маркетологи, збоченці й езотерики купували акції. Набігла чималенька сума, з якою Цейво поїхав до хлопців, влаштував їх до себе на роботу показавши детальний план зі смєтою і дизайнерською концепцією розвитку нової залізної дороги.

Дорога мрії…

⋮⋮⋮   No. 465

Чи є якісь українські сайти, де можна поділитися своїми попіськуваннями на неграмотній солов'їній?

⋮⋮⋮   No. 466

>>465
Є Гоголівська академія.
Є ще ЛітМайданчик, чи якось так.
Ну, і блоги всякі, де тебе ніхто не обмежує в мові.

⋮⋮⋮   No. 492

>>466
За Гоголівку подякував. ЛітМайдан - на перший погляд здається якимось пафосним інтєлєктуальним праектом ТП, які навіть не в змозі граматично правильно оформити свій сайт.

⋮⋮⋮   No. 493

Про виродка

Наші квартири розташовані поряд, і це, звісно, погано. Блять, ми ще й з'єднані одним тамбуром. Якщо вважати поверх під'їзду окремим світом, то ми у ньому маємо свою маленьку державу з чітко окресленими кордонами, які охороняють двері, щось на кшталт Китайської стіни для бідних. У нашому Гондурасі (ну добре, можете замінити його на Україну) діють строгі закони, суть яких зводиться до того, що не треба в білий день закривати їбучий КПП на ключ. Інакше не вдасться потрапити з одного острова на інший, і роздобути важливі ресурси. Наприклад, капусту моєї Бабусі. Звичайно, так як готує її Бабуся, то їдло завжди виходить смачним, хоча беруться до нього з характерним ниттям. Однак, добре відомий факт, що особистість повара повинна бути гіршою за якість страви, інакше ніхто її не вподобає.
Отже, я вирушив по невід'ємний атрибут свого обіду, і був вимушений вступити у діалог із бабусею. Тут вона дещо втрачає свого звичного шарму, притаманного усім людям із зайвою вагою, і починає розповідати історію про хлопчика зі сколіозом 4-ї стадії, якому жодна фізична вправа не допомогла, і треба робити серйозну операцію. До речі, у мене ця ж хвороба, тільки 2-ї стадії. Трагічний сюжет вона взяла з телебачення, одного із джерел справжніх знань для іпохондрика. господи, втішає хоча б той факт, що капуста вже зроблена, і навіть полита олією і перемішана з цибулькою. Її оченята виблискують, широке і жирне старече тільце смокче із власних слів невимовну насолоду, маленьку таку, але від того не менш приємну. Злу і підлу, тягучу цукерочку задоволення. "Ну що, досидівся. А я казала, що потрібно рухатись…", - ось і тріумфальний писк вилетів із рота цієї корови, поки я шукав, де ж поставили салат. Так, щоб його взяти, мусів подарувати ще кілька секунд знущань над собою диктатору, який компенсує власну неповноцінність щоденними сварками з хворим на Паркінсона дідусем, у минулому успішним алкоголіком. Я забрав страву після того, як відбився кількома шаблонними фразами, буцімто все у мене вийде і все виправлю. Але стріла пущена, і ніяк не виходить забути про цього виродка із сусідньої тоталітарної держави.

* - авторські примітки важать рівно стільки, скільки відраза його найогиднішого читача. Тому just explain it, як сказав би Лабаф, будучи літературним критиком.

http://www.gak.com.ua/creatives/1/43974



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]