[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / d / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]
Banner

/l/ - Література

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)
Options Use op-stickers

File: 1512308692.635286-.jpg ( 3.27 MB , 1356x1267 )

⋮⋮⋮   No. 1746 [Reply]

Шо зі мною сі стало? Не можу читати. Геть!
2 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 1751 OP

>>1750
Жанри-хуянри. До речі, теж саме Дюну взявся читати. Загалом подобається, але десь на чверті бажання читати відпало геть.
Спробував сьогодні різне з Ільченка - не йде. Учора пробував Па - теж не йшло.
Хіба вчора коротке оповідання прочитав. Кому цікаво, непогане: http://www.azh.com.ua/lib/podorozhnii-sparta

⋮⋮⋮   No. 1755

в мене проблема з читанням бо звик до короткого жанру. якісь срані фейсбучні дописи, короткі статті і інша нет-хуйня. і тепер на шось нормальне банально не вистачає терпляки. пора закрити собі сайти не по роботі

⋮⋮⋮   No. 4396

>>1746
Некротус повстанус з могилус!

⋮⋮⋮   No. 4397

>>4396
Ці некроманти
На Кропивачі є скрізь.
Тред не втопиться.

⋮⋮⋮   No. 4398

>>4397
здається тільки на /l. але не страшно, до бамп ліміту лише 243 пости


File: 1527622545.235552-.png ( 513.87 KB , 720x400 )

⋮⋮⋮   No. 2546 [Reply]

Все це почалося давно, ще в самому дитинстві. Тоді мій дідусь разом з іншими старішинами села намагалися навчити нас, юних і зелених, розуму і розповісти як насправді влаштований цей світ. Але нам, як і будь-якому новому поколінню, на те вчення було якось насрати. Адже що цікавого є в бухтінні старого діда, який розповідає тобі про якісь зірки, коли коли набагато веселіше гурбою загнати дикого траарха до ями і, забивши його камінням, посмакувати свіжим м’ясом, чи залізти на тисячолітнього груба і розлякати секлоїв, змусивши їх пурхати довкола своїх гнізд, пронизливо кричати і світитися, або ж запрягти у воза двійко хрюбзуків і гайнути аж до самих гір розшукувати самородну мідь? Старші ж хловаки запрягали по три або й чотири хрюбзука, але для управління ними потрібна була гарна майстерність і не аби які нерви.

Проте, моєму бацьку все таки вдалося якото се відвернути мою голову від дурних занять і взятися за вивчення астрогомії з механікою. Точніше просто за вивчення механіки, в астрогомію я "вдарився" значно пізніше. Не знаю яко в нього вийшло то, може через гарну генетику, а мо’ й через прихований педагогічний потенціаль(пхе, де я таких слів нахвататися встих), та від дурних занять він мене майже відвернув. Чому майже? Ну тому що іноді я все таки вдарявивсь в старі діла беручи на озброєння нові знання і методи. Інколи виходило все успішно, інколи ні, а інколи бувало що результат ійшов зовсім не в тому напряму, в котрий його намагалися спрямувать і все це призводило до отримання епічної пизди, вибачаюсь за слово, від усіх моїх родичів і сусідів.

Та я ріс і росли мої знання. Від сих таки старійшин дізнався що ми живемо на кулі що зоветься планетою і йка обертається довкола зірки-сонця, що довкола сеї зірки крутяться ще шість чи сім (ніхто не був певен в сих даних) планет окрім нашої, кругом якої теж крутяться їхні супутники. Прямо як Лея і Дея у нашої планти. Ну а в деяких великих супутників великих планет є ще, як виявляється, ще суптники. Коли ж я спитав в кінці цієї цікавої лексії сіко то супутників може крутитись довкола супутників планет і чи є супутники у супутників супутників супутників(я правильну кількість супутників добрав?) планет, старійшини спочатку довго якось дивно гляділи на мене, а потім послали туди, куди не кожен порядин чоловік навіть свою жінку відсилає.

Власне, тоді старійшинська наука для мене скінчилась і я засів за книжки та сувої. Книжки мені подобались тим, що вони були зручні і зрозуміло писані, тоді як в сувоях текст був написаний часто дуже ненормальним почерком. Підмітивши сей факт і переказавши його батьку, я отримав невелику але точну лекцію про книгодрукування і всякі пристрої потрібні для цього процесу. На цілком логічне запитання чому ніхто сим тепер не замається, батько лиш розвів руками і промурчав щось про те що нікому, ніколи і взагалі воно не зовсім треба, коли доводиться виживати в дуже тяжких умовах.
Після цього я загорівся побудовою власного станка для книгодрукування.

Вивчивши усе до чого дотягнувся по даній темі, я вирішив зробити простий набір літер і дощечку, на яку вони будуть кріпитись.
Але, як виявилося, моїх навичок і вмінь було недостатньо для сього діла. Тож зібравши всі накопичені фінанси (а працював я тоді на водокачці помічником помічника механіка, або простіше - хлопцем на побігеньках) мені довелось звернутися до майстра різьби по металу. Очікувано, фінансів було занадто мало, їх вистачало лише на частину матеріалу, необхідну для заготовок літер.

Маю сказати, що усяка нормальна людина на мойому місці або забила б на це діло, але, будь вона упертюхом, почала б працювати й відкладати гроші на це, щоб через деякий час закінчити сю справу. Або забити на неї в процесі, як це роблять безліч людей які мріють про власні справи.

Але то був я, я був молодий, гарячий і нетерплячий. Тож мені прийшла в голову просто геніальна думка про те, щоб пограбувати серкву що стояла на пагорбі і за гроші, що я там знайду, закінчити роботу. Бог не буде проти, думав я, якщо частина грошей, що йде йому, піде на те, щоб зробити людям, несучим йому гроші, добро і цим простимулювати ще більше несіння грошей. Наївний малолітній ідіот.
Поночі, коли весь люд або сопе в дві дирки, або займається виробництвом нащадків, я поліз в будову серкву. Грізність великого замка на кованих дверях нівелювала прочиненість віко́н на висоті ледь більшій від землі ніж зріст чотирилітньої дитини. Грошей в церкві я взяв рівно стіки, сіки мені потребувалось на мій книгодрукувальний станок. Ну і йще тріхи на премію для конструкторського б’юро, себто для мене. Вся грошва була повністю віднесена до майстра на наступний день щоб він пошвидше почав роботу, а вже через кілька день, коли станок (ну як станок, дошка з літерами та прес) був готовий, його до мене принесли майстер, старійшини і кілька правохоронителів.

Після сього безрозсудного прочинку мене очікувала доволі цікава і недпередбачувана розвилка на шляху мого життя. За результатми сподіяного мене могли очікувати два дійства: або розтерзання моєї тушки дикими котами в Далекому степу, або ж підвішення за ногу до дерева і висіння так до кінця життя, який(кінець) наставав дуже швидко через недоїдання і крововилив в мозок.

Та, як виявилося, бог був якось не проти того що я взяв у нього невелику суму і послав до мене на суд в захистники одного трохи поїхавшого, проте дуже авторитетного старійшину. Сей чоловік, підбираючи ТАКІ епітети і ТАК закручуючи в танці слова культурні з обезціненою лексемою, ТАК покривав усіх присутніх, що ні в кого в результаті не залишилось сумніву в моїй невинності. Проте будь-який поганий вчинок не повинен був залишитись без покарання. Тож мій станок експропіювали на користь громади, а мене виперли до біса із селища без права на повернення на найближчі десять років.

Проте із зовсім голими руками мене не виганяли. Як і положено, мені виділили арбалет із невеликою кількістю стріл, трохи їжі, одежу і ножа. Мати, як і кожна мати, при прощанні плакала навздир, називаючи всіх старійшин іродами що забирають в неї єдину дитину (скромно промовчавши про той факт що у неї окрім мене ше два сини і одна дочка). Батько ж назвав мене чомусь прометеєм четвертої планети, дав кілька золотих монет (- Бери, бери, ми собі ще заробимо а тобі ціго пригодяться) і міцно обійняв на прощання.

Ось так й почалось моє вигнання довжиною в ... в чорт зна вже скільки, зараза, років!

Далі буде...
31 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 2667

>>2661
Окей, можна вважати за третю змістовну пропозицію. Допишу, над чим працюю, і вернуся до вас виводити з того сюжет.

⋮⋮⋮   No. 2677

Біііімп

⋮⋮⋮   No. 4385

бімп. бімп-бімп

⋮⋮⋮   No. 4386

>>4385
Трід помер, іди спати

⋮⋮⋮   No. 4394

>>4385
некромант в треді?


File: 1591000555.721029-.jpg ( 10.83 KB , 200x335 )

⋮⋮⋮   No. 4387 [Reply]

Прочитав роман Володимира Винниченка «Чесність з собою». Старий у ньому відверто пропагує легалізацію проституцію та називає її «такою ж самою роботою як і інші» від імені головного героя. Як на 1914 рік це досить таки прогресивний погляд. Також він ставить під сумнів загальноприйняті норми моралі. Можливо, це якось перегукується з філософією конкордизму Винниченка, але я не певен. Енівей, чудовий твір, краще б його на українській літературі школярам викладали.

File: 1582488392.214349-.png ( 135.99 KB , 500x281 )

⋮⋮⋮   No. 3883 [Reply]

Чи етично викладати алгебру в школах ?
Пародія на безсуттєву скандальність і інші якості сучасних ток-шоу і світу в цілому .

Офелія Ванденбурґ_Доброго дня , шановні телеглядачі , з вами я , Офелія Ванденбурґ . Ви дивитесь ток-шоу "Кульмінація" . Сьогодні мова піде про одну з найскандальніших тем цього тижня : "Чи етично викладати алгебру в школах" . Нагадую , уся справа в тому , що молода циганська сім'я з Молдови не далі як кілька днів тому , заявила , що не хоче , щоб їх діти вивчали алгебру , в зв'язку з далеко не цензурними асоціаціями деяких геометричних фігур , вигляду алгебраїчних рівнянь , та ще декількома пунктами . Одним з таких пунктів , на приклад є їхня думка про алгебру , як на лише одним з можливих поглядів на взаємозв'язок речей у цьому світі ... і вони з ним не згодні , в зв'язку з чим , як я вже сказала , прагнуть домогтися скасування обов'язкового навчання алгебри в школах , чи хоча б по двобічній згоді , звільнити їхніх дітей від уроків алгебри . Доброго дня також нашим гостям , які на даний момент знаходяться за кулісами , оскільки є доволі відомими людьми , і будуть з'являтися у залі , відповідно до ходу нашої дискусії . Ну що ж , почнемо , перший гість , що ввійде зараз до зали - Богдан Підгірний , очільник сільської ради села Острівці .
(аудиторія в залі здіймається оплесками)
Офелія Ванденбурґ_То ж , Богдане , як ви гадаєте , чи етично викладати алгебру в школах ?
Богдан Підгірний_Так , це досить складне питання , та все ж моя позиція , така , що напевно етично
Офелія Ванденбурґ_Етично ?- А які аргументи вашого висновку ?
Богдан Підгірний_Я схиляюся до такої думки , тому що алгебра наука чисел , і вона не може містити в собі щось неетичне в принципі . Також я , як доволі досвідчена людина , хотів би зробити вам подарунок . З поваги до вас , і з вдячності за запрошення , я б хотів подарувати вам цю банку огірків , це справжні острівецькі огірки середнього посолу . Найкращі огірки Вінницької області .
(аудиторія в залі здіймається оплесками)
Офелія Ванденбурґ_Гаразд , наш перший гість думає , етично . Свою позицію я поки що не висловлюватиму за для об'єктивності дискусії , так ? Так , а що думає наш наступний гість , член руху українських колекціонерів безоднозубих граблів , вітаймо Валерія Сома !
(аудиторія в залі здіймається оплесками)
ВАЛЕРІЙ СОМ_Доброго дня глядачі , я б хотів , одразу розставити усі крапки над і , моя думка відрізняється від думки пана Підгірного , я не згоден , алгебру в школах викладати не етично . Не можна допустити , щоб наші діти росли оповиті розпусними формами , і диктатурою одного світогляду .
(аудиторія в залі здіймається оплесками)
Богдан Підгірний_Що , та що це за неук ? - Офеліє , хто це такий , і що він тут взагалі робить ? - хто ти такий , і що ти мелеш ?
Офелія Ванденбурґ_Прошу тиші в залі , панове . Такі поважні люди , як ви не повинні опускатися до рівня ницих і розбещених формами фігур , геометрів .
Богдан Підгірний_Гаразд , не будемо розводити тут бозна що , але я думаю рівень успішності в житі кожного з нас показав , хто ким є , "КоЛеКцІоНеРуШкО" !
Офелія Ванденбурґ _Хоч ми вже вислухали цікаві думки поважних і освітчених осіб , але ти не менш представляю нашого останнього на сьогодні гостя , голову Спілки ткачів-бандуристів України , – Олега Сидоренка !
Олег Сидоренко_Вітаю зал , вітаю шановних гостей , не хочеться тягнути дикого лісового кота за хвіст , тому скажу , я не згоден з жодною думкою , алгебра за своїм єством , це етико-неетична наука , що має певну історію та певний досвід в обох напрямках .
Офелія Ванденбурґ _Що ви хочете цим сказати ?
Олег Сидоренко_Я б хотів підкреслити цим необхідність проведення експертизи на вищому науковому рівні .
Богдан Підгірний_Що , та ти уявляєш в чому сумніваєшся , придурок ?
Олег Сидоренко_Як ти мене назвав , гад .
Богдан Підгірний_Так , як почув , пі(мат , як завжди прикритий хрестоматійним звуком) , пі , пі , пі , пі , ти хто такий взагалі , пі , щоб висловлювати свою думку , пі . Запхни , пі , собі в пі , свою думку !
Олег Сидоренко_Та пішов ти , недоумок .
(Олег вибризкує на Богдана склянку з водою , вода потрапляє на Валерія)
Валерій Сом_Ах , ти , пі пі . Ти не знаєш на кого нарвався !
Офелія Ванденбурґ _Будь ласка , заспокойтеся . Охорона !
Богдан Підгірний(до Валерія Сома)_Я , я знаю про що кажу , А ти козел . пі пі !
(охорона розтягує учасників баталії )
Офелія Ванденбурґ _Прошу пробачення шановні панове телеглядачі , до наступних зустрічей . Тема нашої наступної дискусії : " Як впливає на чорнобілсть чорно-білих цуциків , впливає вживання ними геномодифікованих продуктів ." . До наступної суботи .
3 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 3892

File: 1582986473.570515-.jpeg ( 42.8 KB , 610x320 )

>пробіли перед знаками пунктуації

Повбивав би.

⋮⋮⋮   No. 3893 OP

>>3892
Стиль раннього Курки саме цим і був характерний.

⋮⋮⋮   No. 3909 OP

File: 1583612786.230272-.jpg ( 555.25 KB , 1920x1440 )

Ловить курей робота непроста ,
І за качками бігати нелегко ,
А Антафракт в процентах близько ста
Ловить качок курей або лелеку .
Він біжить жваво й знає все :
Хто побіжить куди і полетить .
Ген вже когось в нору несе ,
Заніс і тихо собі їсть .
І благородно звався - Антафракт ,
Мав непогану силу й думку .
В норі у нього було все – це факт ,
А сам був спритний і розумний .
Раз вийшов Антафракт з нори ,
Зустрів сусіда по дорозі .
Сусіда каже : «Розсуди ,
Я суперечку вирішить не в змозі» .
«Тут ми із братом посварились»
- Продовжив мовити сусід
«Що ліпше порошок і мило ,
Чи м'ясо та солоний хліб»
Багато бачив Антафракт ,
Та чув немало у житті .
Та щоб таких незнаних саг ,
То і не знав він взагалі .
Він здивувався і збліднів ,
Подумав мабуть у цей час :
Що краще порошок чи хліб?
І по яким критеріям ?
Спитав сусіду «Звідки спірка ,
І де ви ще таку знайшли»
-«Це брат хотів дізнатись мірку ,
З якою все це оцінить»
Три дні тому він загорівся
Здуру цім питанням ,
І день тому зі мною спірку
Затіяв без вагання .
Спочатку розповів про суть ,
Щоб міг його я зрозуміти .
Запевнив : «Ці думки підуть ,
Лиш поможи ти розсудити»
«Я ж знаю що ти ліпше всіх :
Розумний і кмітливий .
Ти зможеш розв’язати спір ,
Бо я у тебе вірю !»
На що запевнив Антафракт :
«Думкам в цій складній сфері
Я присвячу свій вільний час ,
Подумати лиш треба »
Розпрощалися вони ,
Антафракт пішов до себе .
І різні почались думки
У погляді на небо…

⋮⋮⋮   No. 4371

Почитав на поетрі. Погано, але мемно.

⋮⋮⋮   No. 4373

>>3892
>Повбивав би .
пофіксив


File: 1589828775.150945-.jpg ( 798.81 KB , 2815x2956 )

⋮⋮⋮   No. 4331 [Reply]

Хочу вкотитися в герметизм і вікканство.

Порадьте літературки. Можна англійською.

⋮⋮⋮   No. 4369

File: 1590212317.421285-.png ( 13.43 KB , 470x359 )


⋮⋮⋮   No. 4370

>>4331
Ніколи не чув про таке, але звучить складно.


File: 1589487039.897713-.png ( 112.67 KB , 189x255 )

⋮⋮⋮   No. 4309 [Reply]

Увага в /v/ відбувається розробка гри. За основу взятий міфічний персонаж з інтернету Їрк https://animorphs.fandom.com/wiki/Yeerk
Дійство в грі зав'язана на піонерках та власне їх вбивцею Їрком.

Графомани різного пошибу та майстри пера заохочуються до написання сюжету гри, діалогів та вигадування левелів.
Нитка розробника:
https://www.kropyva.ch/g/res/2154.html#2871
12 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 4357

>>4337
глава перша. пробудження
ніч.
їрк вибирається з озера відчуваючи первісний голод. здається на цій планеті є достатньо біомаси щоб його утамувати. біомаса схоже має ознаки розумної форми життя - але це одназначно нижча раса. а призначення нижчої раси - тамувати їрків голод.
завдання - набрати певну кількість енергії.
особливості - піонерки наївні, повільні і не становлять значної небезпеки

глава друга. пора зачаїтись
день.
їрк за ніч встиг трішки познайомитись із культурю землян - і нехотячи усвідомлює що вони можуть нести певну небезпеку. після ночі вожаті почали щось підозрювати. здається варто трішки перечекати не здіймаючи галасу.
завдання - протягом дня (4хв?) їрк має харчуватись лише новоприбулими піонерками, що не встигли зареєструватися, щоб не викликати зайвих підозр
особливості - час від часу до австобусу назустріч новоприбулим виходить вожата

глава третя. пристрасть
ніч.
споглядання землян пробудило в їркові древню пристрасть. схоже звичайне насильство не взмозі втамувати її. потрібно спробувати щось інше.
завдання - споглядання лейсбійської любови протягом двох хвилин сумарно.
особливості - час від часу парочки піонерок вибираються в затишні куточки щоб краще пізнати одна одну. коли дівчата усамітнюються - в їрка на мінімапі з'являється позначка. його завдання підійти близько до них та простояти сумаро 2хв. поки кохаються парочка не помічає їрка. він може перекусити ними, але цим втрачає можливітсь втамувати пристрасть. після завершення їркові доволі небезпечно нападати на дівчат, оскільки їх двоє

глава четверта. емпатія
день.
після ще ближчкого знайомства їрк мимоволі пройнявся людськими емоціями. і крім пристрасті, яка наразі потамована, він відчуває ненависть до комунізму. їрк усвідомлює що це не його емоції, що вони належать нижчій расі - але ніяк не може позбутись цієї ненависті. тому вирішує її вихлюпнути
завдання - осквернити три пам'ятники комунізму. їрк не дуже розуміє, що означає осквернити - тому перед кожним актом вандалізму мусить заглянути в бібліотеку в пошуках варіянтів. (обісцяти, намалювати матюк (спершу треба знайти фарбу), вручити леніну український прапор)
особливості - після страшної ночі піонерки все частіше ходять групками.

глава п'ята. полювання
ніч.
розгнівані наругою над світлими ідеями комунізму вожаті вирішують влаштувати нічне полювання на шкідника. їрк більше не має бажання ховатись (після того як він емпатував негідним землянам вони сміють на нього полювати!). він вирішує знищити корінь зла - вожатих
завдання - вбити двох вожатих
особливості - вожаті ходять із ліхтариками, поряд з ними здебільшого є ще кльіка піонерок. більшість пінерок ходять групами, проте траплються поодинокі

глава шоста. втеча
день.
схоже їрків план не спрацював. вбивство вожатих не заспокоїло чи налякало населення табору - натомість таборитяни викликали підкріплення. саме час їркові сховатись до штольні
завдання - перечикати день (6хв?)
особливості - в штольні є кілька входів. їрк може пересуватись як штольнею так і табором. в таборі з'являються особливо небезпечні гандболістки. та й м'ясо в них жилаве. в штольні водяться гігантські слимаки - не дуже небезпечні, але й не дуже поживні. в штольні прокрадаються групки піонерок - чим далі тим більше. крім того у їрка є суперник - служитель культу перуна. їрк не може здолати його, а язичник викрадає піонерок, що могли б послугувати їдлом для їрка

⋮⋮⋮   No. 4361

>>4357
Дякую, додав до ідей.

⋮⋮⋮   No. 4362

>>4361
до, оскільки гавнячити ідеї куди простіше ніж їх реалізовувати - текстів ближнім часом не буде потрібно, я так розумію.
пишіть якщо що. люблю продумувати і балансувати механіки (переважно в настолках, але хз)

⋮⋮⋮   No. 4363

File: 1590006617.163904-.png ( 16.81 KB , 342x436 )

>>4357
> їрк за ніч встиг трішки познайомитись із культурю землян

⋮⋮⋮   No. 4365

>>4362
Так, дякую, безос. Як закінчу з Їрком, що буде нескоро. Хочу щось поменше взяти. Можна буде якусь настолку реалізувати. Віртуально - простіше ніж на папері видати.


File: 1589879668.119164-.jpg ( 127.49 KB , 398x565 )

⋮⋮⋮   No. 4339 [Reply]

Це пиздець. Як можна у восьмому класі задавати таку залупу? У восьмому класі, блядь! Ну ж читали вже більш-менш серйозні твори, а тут ВІТЬКА+ГАЛЯ. Ті мудні, які складали програму, вони нас за неповноцінних сприймають чи що?
12 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 4353

>>4350
очевидно. в тебе це викликає занепокоєння?

⋮⋮⋮   No. 4355

Ввести вивчення коміксів 30х-60х в програму зарубіжної літератури

⋮⋮⋮   No. 4356

File: 1589897349.969468-.gif ( 601.77 KB , 320x240 )


⋮⋮⋮   No. 4358

File: 1589927259.217476-.png ( 856.3 KB , 614x3847 )

>>4339
Думаю, це такий прорахований крок, щоб втертися у довіру і створити тему для обговорення серед учнів.

⋮⋮⋮   No. 4359

>>4339
Так, так, як так можна.
Пам'ятаю ми в 8 класі Байрона та Адама Сміта в оригіналі читали, а ще Аквінского на перервах. О це був час, не те що зараз сидять мемчики дивляться, а не те щоб хочаб книгу про Вітьку да Галю прочитати.
Ну, це звичайно не Наймичка Шевченка, але я думаю теж про кохання і про потенційни загрози?


File: 1505895461.657741-.jpg ( 136.1 KB , 1080x785 )

⋮⋮⋮   No. 1661 [Reply]

Приємних уривків нитка
17 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 1702 OP

Дорогу до мого улюбленого більярдного клубу Володя знав напам’ять. Розташований на Печерську заклад мав анфіладу кімнат, у яких стояли столи — по одному, максимум по два. Саме через це неповторне відчуття інтимності я завжди обирав його для самотніх святкувань.
— Привіт, — махнув я рукою знайомому маркеру. — Столи є?
— Вибирайте. Сьогодні ж понеділок.
— А-а, точно.
І справді, сьогодні понеділок. А трапилося вже стільки, що вистачить на тиждень. Хоча з іншого боку, якщо події приємні, то хай би їх було якнайбільше.
— Зіграємо? — запропонував я маркеру.
— Зайнятий. У третій залі дівчина. Вона вільна.
— Дівчина, — скривився я. Ну що поробиш, не вірю я у дівчат, які грають у більярд.
— Вона класно грає. Краще за мене.
— Ну добре-добре. Раз ти зайнятий, буду грати з нею. Тільки не треба заливати.
У третій залі стояв самотній дванадцятифутовий російський стіл і дівчина у форменій жилетці на його тлі виглядала просто-таки малюпусенькою. Хоча, якщо бути об’єктивним, була вона цілком нормальних розмірів. З маркерками завжди проблема — чорний класичний одяг приховує всі особливості жіночої фігури і не дає змоги навіть пофантазувати на тему форм твоєї партнерки. А коли граєш з жінкою, це питання не є таким вже абстрактним. Фігура для жінки — частина особистості, навіть якщо вона використовує її для роботи за більярдним столом.
— Зіграєте зі мною? — чемно запитав я, привітавшись.
— Залюбки, — посміхнулася дівчина і взялася розставляти кулі.
Така посмішка вже сама по собі обіцяла задоволення від гри.
Довге каштанове волосся було акуратно зачесане назад, щоб випадкові локони не заважали цілитися. Це неправильно. Врешті, в більярд грають чоловіки, а їм від гри з жінкою потрібно дещо інше, ніж кількість куль у лузі.
— Скажіть, а цей стіл для вас не завеликий?
Маркерка посміхнулася ще чарівніше:
— Побачимо.
Відповідь гідна. Вона інтригує, а інтрига — запорука натхнення. Адже у грі я завжди покладаюся на натхнення — може, через те, що більше не маю на що покладатися? Бо не можу похвалитися ані вишуканою технікою, ані хитрою тактикою. Щоправда, ці якості й необов’язкові для відвідувачів київських клубів.
— Яку гру обираєте?
— Американку, — чесно зізнався я.
— Якісь особливості?
— Та ну. В нашому селі грали просто.
— В селі? — посміхнулася дівчина. — В селах, до речі, іноді грають за чудернацькими правилами. Я один раз бачила як грали на п’ять луз.
— Як це, на п’ять?
— А так, — маркерка зібрала кулі у трикутнику і відсунула їх до довгого борта. — Одна луза була розбита і за кулі у ній штрафували. Перший удар розіграємо?
— Зачекайте. А на що будемо грати?
Дівчина повела плечима.
— На результат.
— Це зрозуміло. А ставка?
— Нам не можна.
— Мене теж дружина сваритиме, — я помітив, як при цих словах дівчина весело блиснула очима. — Ми в рівних умовах.
Поки я вибирав кий, маркерка встановила кулі для розбиття.
— Давайте, я поставлю сто доларів.
Щедрість — одна з ознак свята.
— Нам не можна, — твердо відповіла дівчина.
Зрозуміло. Для когось — свято, для когось — робота.
— Ну а на чай я вам можу дати сто доларів? Якщо програю.
— На чай можете. Тільки мені немає чим відповісти. Ви ж чайові не візьмете?
Логічно.
— Тоді давайте зіграємо на бажання. В американку на американку.
— Сто доларів проти американки?
— Так.
— З нічиєю чи без?
— Можна з нічиєю.
— Годиться. Тільки одразу попереджаю: я граю добре.
— Ви мене не лякайте. Бо злякаюся, і що тоді робити?
Біля столу маркерка стояла по-жіночому, зігнувши ліву ногу у коліні.
Побачивши, яким твердим став її погляд при першому прицілюванні, я зрозумів, що помилявся. Жіночий більярд таки існує, принаймні тут і тепер. Хоча право першого удару виграв я. А може, вона навмисне його програла…
Розбивати піраміду мене колись навчив Жорик. «Серьоженька, не парся. Для того, щоб забити з розбиву, треба тренуватися щодня. А у тебе є такий час? Грай надійно». Так я і робив. Дівчина навіть гмикнула з повагою, коли в результаті удару биток прилип до домашнього борта, а відбита від піраміди парочка розташувалася у цілком безпечній позиції. Гмикнула і розстібнула ґудзика на комірі сорочки.
«Суперник хвилюється. Цим треба скористатися», — жартівливо підбадьорив я себе. Натхнення вже стукало у двері.
Гра з маркерами має ту перевагу, що дозволяє не думати про виграш. Все одно вони грають краще, зате дають нам можливість повністю зосередитися на власних ударах.
Результатом саме такої зосередженості стали дві кулі, які я послідовно відлущив від піраміди, коли дівчина пасивно відіграла свій хід і передала мені право удару. Вицілити такі кулі неможливо, їх можна тільки відчути.
— Тільки я не звик відкладати отримання виграшу, — сказав я, приміряючи третього.
Маркерка у відповідь на цю нахабну заяву зміряла мене поглядом:
— Я теж не звикла.
Третій удар був не таким вдалим, і тепер я мав шанс перевірити, чи справді маю добру суперницю.
Вона поклала свого в кут і вийшла на хорошу позицію для продовження.
У залі намалювався офіціант.
— А коньячку ви мені не принесете? — правильно відтрактував я його появу.
Хлопець кивнув і слухняно зник.
Другу кулю дівчина поклала без виходу і спокійно відіграла мені на хід. Два-два. Що ж, подивимося. Доводилося чути від професіоналів, що, мовляв, вмію підтягуватися до рівня суперника, проте граючи зі слабкими, так само спускаюся до їхнього рівня. Може, це від вродженого прагнення гармонії?
Не встиг я запишатися собою, як кулі припинили заходити. Дівчина теж не йшла у відрив, проте й відверто мазати не наважувалася. Рахунок став чотири-два на її користь — як кажуть, вірменський баланс.
— Треба підібрати градус, — зробив висновок я і одним духом вихилив келих коньяку.
— У більярді алкоголь вважається допінгом, — зауважила моя партнерка.
— Боїтеся програти?
Вона іронічно повела бровами:
— Не дуже.
— Вас як звати?
— Оля.
— А мене — Сергій. Олечко, а ви тут новенька?
— Три місяці.
Дівчина схилилася, вицілюючи, і я помітив, що на комірі її сорочки розстібнувся ще один ґудзик. Маючи неабиякий досвід гри на більярді, я перейшов на інший бік стола і зазирнув у відкриту пазуху. Що ж, видовище було вартим клопоту. З-під світлої білизни виглядали може не аж які великі, але кругленькі і апетитні цицечки.
Маркерка прослідкувала напрямок мого погляду, але позицію міняти не стала і навіть після удару не зразу підвелася у стійку.
— Люблю дивитися на кулі, а також півкулі. Вони мене надихають.
— Мене теж.
Тут наспів офіціант з наступною порцією коньяку, і я підняв келиха:
— За вашу красу і талант!
— Дякую, — чи мені здалося, чи то й справді моя партнерка опустила очі.
А на полиці тим часом вималювався рахунок п’ять-три. Щойно мені вдалося забити кулю, наступним ударом дівчина відновила свою перевагу. Мабуть, вона могла виграти з кия, але професія маркера не в тому, щоб перемогти, а в тому, щоб клієнт отримав задоволення. Перевага у дві кулі з одного боку залишає інтригу, а з іншого — гарантує від випадковостей. Я забив, вона теж. Шість-чотири. Сім-п’ять.
— Ще коньяку, будь ласка.
Офіціант звично кивнув.
— А ви де вчилися грати? — спитав я дівчину, поки вона крейдила кия.
— У спортшколі. Я була чемпіонкою України по юніорах.
— Справді?
— А що, не схоже?
— Ні.
— Чому? — іронічний погляд маркерки знову виміряв мене з ніг до голови.
— Ну… чемпіонки не бувають такими красивими.
Якщо я і перебільшував, то хіба трошки.
— Дякую, — тепер вона вже не опускала очей.
— Отже, ви могли виграти у мене всуху?
— Могла і всуху.
— А зараз завершите одним ударом?
Маркерка кинула оком на позицію.
— Ні. Тому що зараз ваш удар. От заб’єте, а наступним завершу я.
— А якщо не заб’ю?
— Почекаю, коли заб’єте.
— Ви мене лякаєте. Давно я не відчував себе повністю в руках жінки.
— І що, це так страшно?
Розмова отримувала новий напрямок, і я не можу сказати, що він мені не подобався.
— Та ні. Тільки я все одно захочу реваншу.
— Законне право. Але для реваншу треба спочатку програти.
Скільки їй років? Двадцять п’ять чи двадцять шість. Невеличка, акуратна, як і годиться при її професії. Якщо розколоти волосся, буде навіть гарною. Але насправді — це зовсім не мій типаж. Але цицечки — нічого. їх приємно було б обстежити врукопашну.
Вік живи, вік учись. Я прийшов сюди, не вірячи у існування жіночого більярду, а зараз був схильний вважати, що з маркерками грати вдвічі приємніше, ніж з маркерами. Бо до спортивного азарту маєш іще присмак еротики. Хоча який при рахунку сім-п’ять може бути спортивний азарт?
— Ви краще цю парочку в центр поцільте, — підказала дівчина. — Якщо не надто сильно вдарите, своя може вийти на позицію в кут, і наступним ударом рахунок стане нічийним. Це шанс.
Я зважив ситуацію. Підказка була й справді непоганою. Відносно виходу, не впевнений, а от забити — спробую.
— Олечко! При достатній силі удару приціл не має значення. Хто вище б’є, той краще грає. А якби я вмів розраховувати такі удари, то теж був чемпіоном України. Так що пробачте, буду бити по-сільському, так, щоб задзвеніло.
З цими словами я щосили вперіщив києм і куля влетіла у середню з таким правдивим дзвоном, що аж підстрибнула від надлишку енергії. Але це ще було не все. Биток, закрутившись, як дзиґа, відскочив від борта дуплетом, вдарився об іншу кулю і за якоюсь фантастичною дугою буквально вгвинтився в кутову лузу. Це було красиво, а головне — це було значно більше, ніж я сподівався. Сім-сім. Нічия. І можна починати гру спочатку.
Я переможно виструнчився і тут побачив, що моя суперниця зовсім не поділяє захвату від вдалого «дурня», а все ще не зводить очей зі столу. І не дарма — куля, що її зачепило останнім ударом, повільно, але впевнено котилася до найближчого кута. Я затримав подих. А підла куля, немовби збиткуючись, підлізла до самісінької лузи і зупинилася на самому її краєчку, між губами.
— Вау! — у захваті заверещала моя суперниця, і чи то від цього звуку, чи то від непогашеної ще внутрішньої енергії куля раптом захиталася і звалилася прямісінько у лузу, утвердивши в такий спосіб мою перемогу над чемпіонкою України серед юніорів.
— Гура-бура-бом! — я переможно підняв кия над головою.
Дівчина заплескала в долоні:
— Такого фарту я ще не бачила.
— Це не фарт. Це — доля.
Я допив коньяк і подивився на годинник. В обійми рідної дружини поспішати ще не хотілося. То чому б на честь перемоги не скатати ще партію.
— Реванш? — шляхетно запропонував я.
Дівчина мовчки відставила кий і замість відповіді взяла мене за руку. Вона ступила кілька кроків, не відпускаючи захвату, і я мусив скоритися цьому німому наказу. Без жодного слова я послідував за нею вузьким коридорчиком, за яким біліли глухі двері — певно, до технічного приміщення.
— Тс-с-с! — приклала вона пальця до губів.
Ручка стиха рипнула, і маркерка буквально затягнула мене до тісної комори з величезним електрощитом в кутку.
— Коли ви не звикли відкладати, то я теж не звикла, — вона замкнула двері і взялася похапцем розстібувати ґудзики моєї сорочки.
Світла ми не вмикали, але у тісній коморі не було зовсім темно — зелені індикатори електроавтоматики підсвітлювали мізансцену своїм мерехтінням. Як у фантастичних кінофільмах, слово честі.
— Ну, давай, — маркерка вже розстібнула мою сорочку та взялася до штанів.
— Ти граєш з вогнем, — сказав я.
— Давай, — не знаю, яким чином, але її одяг теж виявився розстібнутим. Чи то вже я постарався? Дівчина вела гру твердо, так само, як і на більярді. Може, і в цьому вона теж була чемпіонкою України?
Ну так я теж не з другої ліги. Кров раптом прилила до голови.
Кажеш, давай? Зараз буде тобі давай.
Я почекав, поки дівчина завершить першу фазу боротьби з моїм гардеробом, а потім відвів її руки і одним рухом розірвав навпіл мережаний ліфчик. Вона зойкнула, а я, сп’янілий від цієї раптової зміни ролей, так само рішуче смикнув донизу маркерські брюки і рвонув гумку трусиків.
— Давай? — загарчав я і накинувся на неї, як оскаженілий від казарменого целібату солдат.
Не знаю, як благенькі дверцята електрощитка витримали тиск двох тіл, що смикалися у спільному ритмі. Певно, конструктори все-таки передбачали можливість подібних навантажень. Я летів вперед, ні на що не зважаючи, збуджений своєю подвійною перемогою, але чемпіонка пустилася навздогін і наспіла буквально на самому краєчку. Собою вона керувала аж ніяк не гірше, ніж чоловіками.
Коли пульс припинив стукати в моїх скронях, а руки послабили хватку, я помітив, що дівчача голова лагідно пригорнулася до моїх волохатих грудей. Ця раптова ніжність була зовсім несподіваною в умовах електрощитової більярдного клубу.
— Добре, добре, — я похапцем провів рукою по її гладенькому волоссю. — Зараз нас попалять.
Дівчина підвела голову:
— Я вгадала із бажанням?
— Сто відсотків, — відсунувшись, я взявся наводити лад у одязі і тут помітив, що вона посміхається.
Залишки розірваного бюстгальтера мотилялися на грудях, немовби німе свідчення злочину, а наполовину розірвані трусики висіли на одній нозі. Дівчина, сміючись взялася розстібати гачки за спиною.
Що це на мене найшло, справді?
— Пробач. Скільки з мене?
Вона припинила сміятися:
— Я тобі що, повія?
— Та ні… я не про це, — потрібні слова чомусь ніяк не знаходилися, а замість них вилазили якісь чужі та кострубаті. — Я ж цеє… ну, порвав усе на тобі. Треба буде нове…
— Дурник! — дівчина раптом дала мені щигля. — Дурник! Невже ти думаєш, що на мені так часто рвуть білизну чоловіки? Жінка сама готова оплатити такий комплімент. Скільки візьмеш, щоб довершити це? — вона показала рукою на напіврозірвані трусики.
Я із шумом видихнув повітря, що застоялося у грудях, тоді повів ніжно по її стегну і одним ривком розправився з залишками тканини. Дівчина заплющила очі.
І справді, я не все розумію у конструкції цього світу.
Наче злочинці, ми тишком, по-одному вислизнули зі щитової. Я — перший, бо маркерка потребувала більше часу для відновлення дрес-коду.
Найскладнішою частиною випадкового сексу є прощання. З одного боку чоловік повинен залишити у жінки приємні спогади, а з іншого — не викликати бажання розпочати ігри в кохання. Я волів би зникнути по-англійському, але поки офіціант ніс рахунок, у кімнаті з’явилася моя партнерка по грі. Виглядала вона так само, як і на початку нашого знайомства — біла сорочка, чорна жилетка на ґудзиках і брюки. Хіба що прилизане волосся трохи розкошлатилося, але більярд — це все-таки спорт, тож усе виглядає логічно. Що ж до білизни, то форма маркера надійно маскує як її наявність, так і відсутність.
— Іще партію? — м’яко запитала дівчина.
— Знаєш, Олечко! Чесно сказати, це у мене не перша партія за сьогодні, — я зробив паузу, щоб двозначність останньої фрази не залишилася непоміченою. — А я одружений. І дружина, до речі, ревнива. Так що побіжу. Цьом.
Дівчина приклала пальчики до губ і натхненний цим знаком сумирності й кохання я попрямував до стоянки, де терпляче чекав вірний Володар Колес.

⋮⋮⋮   No. 1730

— А батьки? — спитав Сергій. — Що тобі батьки кажуть, що ти в такому віці десь волочишся ночами.

— Та їм назагал пофік. Татусь бухає і не знає, коли я приходжу. А мама також від татуся не відстає. Або просто спить. Щось там трохи була жвинділа, то я її відшила. Сама собі голова. Ось працюю влітку, заробляю, що ще треба. А де і як я гуляю, моя справа.

— А як же далі?

— Що далі? Як усі. Натрахаюсь, поки не набридне. А когось зустріну, що сподобається всерйоз, буду тільки з ним. Ось ти, коли одружувався, а скільки перед тим трахався. І що, в тебе змаліло від того?

— Не знаю, — сказав Сергій.

— Якщо так кажеш, то, певно, не пощастило тобі з бабою, тільки й всього. Бо якби її любив, і все було б гаразд, то не думав би. Нікому гірше не є від того, що в молодості щось там хтось собі дозволив. Може й краще, потім на сторону бігати не буде.

— Така ти мудра, ніби набагато старша за себе.

— Та я не мудра, а просто коли почала трахатись, то бачу багато більше, ніж раніше. Може й не треба було так рано! Не знаю! Але не шкодую. Ловлю свій кайф, а далі буде видно...

Вони вже давно приїхали на місце і добрих півгодини розмовляли, як двоє давніх друзів.

— І що, сьогодні тобі не пощастило?

— Та якісь самі лохи чіплялись. Не могла я з таким, і все. Хоч і хотілося, але не з кожним підряд. Не пощастило.

У Сергія закалатало серце, він захвилювався.

— А може зі мною спробуєш? Ти з таким, як я, ще не пробувала. То все молодь, а тут може щось інше?

Галя зиркнула на нього, просто в очі. І усміхнулась.

— А що? Ти симпатичний, мені подобаєшся, бачиш, я тобі усе розповіла, і недаремно, бо вже й сама подумала, а чому б ні...



Сергій цілував її тіло, поступово спускаючись далі й далі униз, вже давно заведений, вже давно готовий, спраглий увійти в неї, щойно одірвався від першого глибокого поцілунку в уста, але заголивши її невеликі пружні груди, гейби всотував їх, торкаючись язиком сосків, трохи прикушуючи і далі пестячи їх язиком і руками, намагаючись дотиками пальців передати її тілу всю свою спрагу, вируюче полум’я свого бажання, що піднялось в ньому давно забутою хвилею майже юначого шалу.

Але Сергій не поспішав. Йому хотілося довести їй зараз, що таке дорослий чоловік у порівнянні з хлопцями, що таке справжнє знання жінки, що таке врешті справжнє статеве злиття, і він вкладався зараз, як ніколи, або як дуже давно, як колись, із пристрастю, зараз гейби помноженою на досвід своїх тридцяти семи.

Він спустився далі, цілуючи її живіт, пупок, і далі йшов униз і врешті дістався кучерів на лобку, і, зітхнувши, подався нижче.

Таке він чинив лічені рази свого життя, але зараз він сам хотів цього, і, перемагаючи запах, що був чужий і, водночас, і відворотний, і приємноп’янкий, дістався піхви і запустився язиком у неї і намацав язиком клітор і вчув, як затрусило дівчиною, як здригається і випинається під ним її тіло, як вона вже кінчає зараз під його язиком і його губами, і в нього майнула думка — таки цього вона ще не знала — і він не лишав її, доки вона, вже раз скінчивши, не почала знову пружитись і вигинати спину під його ласками, і вже несилий більше стримуватися, відпустив її і, намацавши вхід, увійшов у неї своєю чоловічістю, м’яко і пружно водночас, відзначаючи несамохіть забуту вже вузькість і щільність юної піхви, увійшов глибоко і щільно, завмер на мить, кількаразово пружачись стрижнем всередині, а тоді лиш почав рухатися, намагаючись продовжити акт якомога довше, викручуючись стрижнем в один бік і в інший, дістаючи її швидкими рухами, не виходячи з неї всередині, а потім знову переходячи на довгі глибокі рухи, немовби вкладаючи в неї всього себе, геть усього себе.

Врешті вдарила його хвиля закінчення, вириваючи з будня, з усвідомлення божевільної неймовірної історії, з вузенького заднього сидіння авта, яке він завів поміж дерев на околиці невеличкого парку. Він кінчав, у насолоді ще й вивищуючись своєю перемогою над усіма, хто був з нею раніше, над усіма, хто ще буде з нею, бо зараз був він і тільки він, і саме він завдав їй таких її злетів, він досягнув такого її шалу, він бачив, почував, знав, він був, він є, він буде....

— Ну, ти даєш! — сказала вона.— З пацанами це зовсім інакше. Вони раз-раз і все.А мені часом мало, я ще хочу! От якщо так, як з тобою, то надовго вистачить...

Вони закурили і далі розмовляли про щось. А точніше про все. Про те чи інше. Про все. Близькість, що панувала зараз між ними, була майже абсолютна.

— Ти ще не поспішаєш? — спитав він майже прохально .

— Я ж тобі казала. Маю прийти до ранку. Завтра неділя, спатиму, скільки схочу. Нікуди не поспішаю.

— Це добре,— сказав Сергій.

Сліпою блискавкою майнуло в голові, що десь він має дім, і дружину, і сина, і якісь обов’язки, але тільки на мить, бо в наступну Сергій вже дивився на неї майже закоханими очима.

Він хотів знову.

Потягнувся до неї, простягнув руку, і вона усміхнулась і сама поклала його руку собі на груди, і він вмить делікатно й напружено стиснув її перса, як пташатка, намагаючись пестити і сильно і ніжно, і вона нахилилась до нього — він сидів на сидінні — і поклала йому голову на коліна, потім повернулась і узяла рукою його за стрижень і скерувала собі до вуст.

Вмить він був уже знову готовий, наповнивши їй рот собою, легенько зарухався, намагаючись не зайти заглибоко, але вона сама раптом, глибоко вдихнувши, захопила цілий його великий стрижень собі в рот, аж він відчув, як голівка його на мить дісталась її горлянки, потім вона випустила його зовсім з рота, потім знову облизала його, пестячи язиком і вустами, і вже було досить, більше він не міг.

Сергій випручався, сидячи на місці, і взяв її в обійми і, піднісши трохи, посадив на себе, обличчям до себе і, трохи піднісши, вставив їй стрижня в піхву, і вона з легеньким зойком сіла на нього і, її груди були зараз майже на рівні його вуст, він мить цілував їх шалено і пристрасно, та спраглий стрижень вимагав руху, хоч і сіпався там усередині, як у в’язниці, і Сергій узяв її за сідниці, і дівчина легко піддалася, допомагаючи, і вони почали рухатися разом.

Зараз вела вона, її роль була активніша, і вона стогнала, підводячись і опускаючись, впираючись ногами в сидіння і руками обіймаючи його за плечі. Вони рухались, як у сидячому танці, і вона скінчила знову раніше, а він притримував себе й далі, не приспішуючи акту і рухаючись з нею в одному ритмі, який був повільніший, інший ніж попередній, як інший танець, як інша пісня, та в якусь мить він зарухав уже нею сам, дістаючи дедалі більше активної ролі і швидше, швидше, бо апогей близився, і ось знову зойки обох злилися в одне, і вони кінчили разом знову, і ще хвилину чи більше тільки легенько похитуючись, діставали продовження щойноминулого блаженства, і це була нова пісня про кохання двох тіл.

— Такого в мене ніколи не було! — сказала вона.— Може я справді в цьому ще нічого як слід не розуміла?

— Слухай, але і я, дещо, скажімо, старший, такого піднесення не пам’ятаю. Мабуть, і в мене такого, як з тобою, не було ніколи. Я просто шалію від тебе. Треба ж отак! Це просто щастя. Вище усіх дахів!

Сергій витягнув пляшку коньяку, яку купив додому, і шоколадку. Так він думав миритись з дружиною, якщо дійдуть згоди.

— Ти, як хочеш, а я трохи вип’ю. Мене просто трусить від усього, що сталося.

— Я теж ковтну трішечки. Певна річ, мені доводиться часом і випити, хоч я не дуже до цього. Але тут такі справи.

— Так отож. Справи такі, що куди там?

Ковтнули трохи коньяку і знову розмовляли. Зморені, зібрались було одягатись.

Вона повернулась задом, шукаючи запальничку, що впала на дно машини, і вигляд її голих сідниць при місячному світлі збудив Сергія знову. Ого, подумав він, певне, таки коньяк додає сил, але ж і така нагода.



Він охопив її ззаду, не даючи їй підвестися з колін, легенько поправив її, ставлячи на коліна перед собою на сидіння, і ще напівнапружено, але вже спрагло увійшов у неї знову. Вона не пручалась, не опиралась, тільки зітхнула, вже очікуючи його входження, і зітхання було радісновтомленим, очікуванням знаного, бажанням повернення щойноминулого задоволення. Вже все було позаду, і Сергій рухався в ній вільно і легко, почуваючи, як піхва після попередніх входжень стала ширшою і податливішою,як легко і швидко вона мокріє, як кінчає вона спершу майже враз із входженням, щойно він почав свої рухи, як радісно і старанно рухається з ним воднотон, намагаючись утрапити в один ритм, як щасливо реаґують її сідниці на його великі і важкі руки, що пестять їх, як тремтить вона від кожного звиву його стрижня, від кожного напруження його чоловічості всередині неї, і як врешті кінчає разом з ним, зойкаючи і кусаючи собі пальці, не криючись вже, нічого не соромлячись, не пам’ятаючи себе від захлинаючої її хвилі, і він заглиблюється чимдалі більше в рухи, якими, здавалося, хотілось би рухатися й рухатися довго-довго, до нескінченності, і які зараз були справді довгими, і часу цей марш забрав доволі багато, і врешті апогей настав болючий і прекрасний, і його тіло, здавалось, викидало із себе все, що в ньому тільки було, гейби виверталось назовні всією своєю сутністю, і час зупинився і минув, і врешті, коли хвиля пройшла, він просто наліг на неї ззаду, трохи впираючись руками в сидіння над нею, аби не затиснути її вагою свого тіла, і так лежав ще деякий час, не виходячи, і вона під ним, не ворушачись, і потім вони розчепились і впали в незґрабних обіймах на сидіння, і заснули.



— Котра там зараз година?

— Четверта.

— Нормально. Пора забиратись спати.

Вони сиділи обійнявшись на передньому сидінні в авті перед її будинком. Щойно приїхали, і треба було прощатись. Однак мить розходження раптом стала важкою, хоч і неодмінною. Вага цієї миті стала раптом щемливою і болісною. Це було все. Далі не було і бути не могло. Скінчилось. Крапка. Треба було її ставити.

— Я піду, — сказала вона. — Прощавай.

— Я ніколи не забуду цієї ночі.

— Я теж, — сказала вона.— В мені щось змінилось, здається. Не знаю. Але щось змінилось. Що буде далі, не знаю. Але щось інше.

— В мені теж щось змінилось, — сказав Сергій. — Я...

— Не треба нічого говорити. В тебе своє життя, в мене своє. Гадаю, ми більше не зустрінемось. Та й не варто.

— Мабуть, так, — зітхнув Сергій.

— Прощавай.

— Стривай!

Він обійняв Галю і зазирнув їй в очі.

— Я хочу, аби в тебе надалі все склалось добре. Дуже хочу!

Вона мовчала. Він поцілував її у вуста міцно і довго. Вона не пручалась. Навпаки відповіла на поцілунок глибоко і тепло, але вже всередині у обох дзвенів останній дзвінок.

— На добраніч.

Вона вийшла з машини, озирнулась на мить і попростувала до свого будинку. Юна жінка.

Сергій відчув, як защеміло йому, як шкода стало цієї миті, і не рушав з місця, аж доки вона не зникла у під’їзді свого будинку.

Потім завів машину і подався додому.

Втома поймала його тіло, водночас з відчуттям полегкості і немовби скинутого вантажу, який так довго ніс він на своїх плечах.

Сергій їхав порожнім літнім містом неквапно, хоч можна було зараз і швидше, і думки його поволі полишали пристрасті нинішньої ночі, вертаючи у домашній будень, у дійсність всього того, до чого він зараз простував.

Відсторонивши щойноминуле, в якусь мить Сергій зупинився подумки на думці про дружину, і раптом, майже із здивуванням, збагнув, що любить її, тільки її, і дуже любить.

Відчуття провини перед нею змішувалося зараз із відчуттям майже ніжності до дружини, з бажанням негайно її побачити й віддати їй щось дуже важливе, оте, що ніколи не віддасться у шалі пристрастей, але що лишається попри них глибинно всередині, і, якщо таки існує, то рано чи пізно одного разу врешті вибухає гейби північним сяйвом над усім тим, що на споді, над усім, чого прагне тіло, над усім, що є лиш тілесним, плотським, його і освічуючи, і заперечуючи водночас.

Сергій вже прагнув обійняти дружину, попросити пробачення, пояснити себе, пояснити врешті усе — як він живе і чому так живе, і подумати разом, що буде далі.

Думки снували в його голові зараз прозоро і світло, він думав уже про сина, про його школу, про те, що слід хлопцеві таки приділяти більше уваги, про те, що вдома він, Сергій, буває назагал рідко і не вповні.

Йому хотілося додому.

Як після очищення вогнем, несподіваним полум’ям, через яке щойно пройшов.

Світало.

Сергій поставив авто під будинком і, йдучи до під’їзду, подумав — а як вона, що буде далі з нею.

І загадав собі — дай Боже і їй оцього відчуття очищення. Може і їй буде світліше.

Піднявся на третій поверх пішки, не викликаючи ліфта. Наблизився до дверей своєї квартири і хвилину стояв, і дивився на двері, намагаючись виструнчити змішані почуття, що переповнювали його.

І в мить, коли вставляв ключа у двері, враз відчув, як пойняло його тепло домівки, до якої повертався зараз ніби з далеких мандрів.

Він тепер був удома, з родиною. Як давно вже не був.

Повернувся додому.

⋮⋮⋮   No. 1731

>>1701
Ле Гуін, Ліва рука темряви, уривок з автозаком. Я просто задовбався перекладати, але це моє улюблене місце в оповіданні. Як грілися вночі, збиваючись в купу, як затикали щілину біля дверей трупом і оця частина, коли безстатева людина перейшла в жіночий стан.

⋮⋮⋮   No. 1733

"Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди"

⋮⋮⋮   No. 4323

File: 1589764110.606332-.jpg ( 118.58 KB , 720x580 )



File: 1589368850.710179-.jpg ( 250.92 KB , 600x450 )

⋮⋮⋮   No. 4302 [Reply]

Він жваво, навіть іноді жорстко, критикував «з понтом бароковість» української літератури, її «ювенільність» і «паралітературність». Він закликав повернутися до витоків, до буремних 1920-х років. Він мене дратував своїм всевіданням і невизнанням кумирів.

Поясніть, що мається на увазі в виділеному жирним.

⋮⋮⋮   No. 4303

>>4302
Взагалі література бароко відноситься до літератури в кінці 16 століття і на початку 18 століття. Зазвичай в ній активно використовуються метафори, символи та гіпербола. Серед письменників бароко є Джон Мілтона, Джон Донна та Джордж Герберт.

"Ювенільність" може означати або незрілість, або орієнтованість на юнацьку аудиторію.

Паралітература-це белетристичні, тобто неглибокі за змістом, твори, що є слабкою подобою справжньої літератури, включно з науковими і публіцистичними працями.

⋮⋮⋮   No. 4305

>>4303
Дякую, все окрім останнього знач припустив адекватно.

Не тямлю в такому разі, що поганого в белетристиці. Як на мене, її навпаки нам бракує — масліту.

⋮⋮⋮   No. 4306

>>4305
> що поганого в белетристиці.
Нічого, але вона повинна бути якісною, а не графоманією.
>нам бракує — масліту
Масліту якраз не бракує, але якісного масліту дійсно мало.

⋮⋮⋮   No. 4321

>>4306
То варто б тоді шпетити за неякість, а не паралітературність. Хіба нє? У самому масліт аж нічого нема поганого, навпаки.

Цей ілітаризм дещо дратує, якщо чесно.

Ювенільність і псевдобароковість — ок, погано.

А масліт і жанрова література — це саме те, що нам треба насамперед.


File: 1587661203.282352-.jpg ( 2.86 MB , 3428x2394 )

File: 1587661203.282352-2.png ( 593.71 KB , 444x736 )

File: 1587661203.282352-3.jpg ( 177.36 KB , 600x759 )

⋮⋮⋮   No. 4157 [Reply]

/l/, я перечитую на Вікіпедії сюжети творів Лук'яненка, Перумова, Васильєва — і шалено ностальгую.

Зараз би мені напевне то було нецікаво читати. Але я радий, що читав таке в юності, чудовезний досвід, години щастя.

Чому в нас нема таких творів? Це ж не якийсь Достоєвскій чи Толстой, це просто якісна жанрова література. Що з нами не так? Про яку хуйню пишуть наші автори?

А якщо є, prove me wrong.
39 posts omitted. Click reply to view.

⋮⋮⋮   No. 4307

>>4300
>Дереш — типовий представник найгіршого, що є сучасній українській літературі.
ще раз, ми порівнюєм з
>Лук'яненка, Перумова, Васильєва
не з толстою, биковим і пєлєвіним

⋮⋮⋮   No. 4308

>>4307
То уяви собі, навіть лук'яненки у стокрот ліпше пишуть за дерешів.

⋮⋮⋮   No. 4312

>>4308
>читати гончарівку, хай її кацапи читають. А я читаю твори написані українською мовою.
>навіть лук'яненки у стокрот ліпше пишуть за дерешів
то ти вже визначся, наш маленький меншовартісник

⋮⋮⋮   No. 4313

>>4312
Прояв меншовартості — це не бачити свою літературу в контексті світової.

Щодо мови. Якщо вибирати між понівеченою українською та нормальною кацапською, я виберу те, що здоровіше. Тобто друге.

У всякому разі в ОП-пості написано, що лук'яненок читав ще у школі. Нині російською читаю дуже рідко.

⋮⋮⋮   No. 4316

Додам "Сварога" Бушкова, принаймні перші три чи чотири книги - гіднота, єдине з лайножерської молодості російського фентезі що перечитую.


Delete Post [ ]
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] | Catalog

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / d / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]