[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]

/c/ - Кіно

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1567456429.237744-.JPG ( 53.6 KB , 1187x668 )

File: 1567456429.237744-2.JPG ( 70.11 KB , 1187x667 )

File: 1567456429.237744-3.JPG ( 79.03 KB , 1186x669 )

File: 1567456429.237744-4.JPG ( 99.31 KB , 1186x667 )

⋮⋮⋮   No. 1157

МІП: Стрічка «Дякую» з’явилась у відкритому доступі онлайн
https://mip.gov.ua/news/2928.html

Djakuyu/Дякую (BestFriendsFilm Production)
Djakuyu/Дякую
Дякую / Djakuyu UA (Міністерство інформаційної політики України)
Дякую / Djakuyu UA

>Фільм розповідає про пригоди японського професора - Хіроші Оно в Україні . За збігом обставин той не встигає на потяг до Києва і має самотужки дістатись зі Львову до столиці. Все що має Хіроші – це тисяча гривень в гаманці і «Дякую» в словниковому запасі.
Професор на пальцях пояснює, що йому конче необхідно в Київ, де на нього чекають друзі. Але доля заносить його в невеличке село Дяково. Там японець втрапляє на гуцульське гуляння. Глибина і щирість людей вражають професора. Не довго вагаючись, він вирішує дати шанс пригодам увійти в своє життя. Так Хіроші опиняється в Одесі, яка своїм місцевим колоритом припадає до душі нашому професору. В цьому місті він пізнає Україну з незнайомої для себе раніше – іронічної та напрочуд легковажної сторони.
На жаль, пригоди теж мають свій кінець. Особливо, коли це всього лиш випадковість, а отже десь за тебе переживають твої близькі. Наш герой сідає на потяг і нарешті дістається до Києва, де місцева поліція допомагає йому знайти своїх друзів.

>Короткометражна стрічка "Дякую", виготовлена на замовлення Міністерства інформаційної політики України, показує Україну очима японського туриста як цікаву, гостинну, самобутню країну із захопливими пейзажами та багатою історією.

З одного боку ніби як добре що з'явився такий короткометражний фільм, але з іншого – все це звичайна реклама не самої цікавої і занедбаної країни Європи. Як дешева спроба пропаганди. Незвично бачити японця в українському фільмі, але Хіроші Оно це цікава особистість. Цікаво скільки йому заплатили за зйомки в цій короткометражці або як змогли його зацікавити. Звичайно для японця справа не в грошах, так як Японія розвинена країна і всі її громадяни забезпечені люди, на відміну від українців в Україні. В фільмі вивірені діалоги і нормальний сюжет, Хіроші Оно здається щирим і відкритим, хоча все ця для нього було підготовано і ніяких випадкових пригод насправді не трапилося. Вся короткометражка схожа на якісну листівку або агітку виготовлену з конкретною метою. Все що відбувалось у Львові ще могло бути реальним, з самого початку, але далі все вигадка. Коли львів'янка запросила його англійською випити каву або чай, мені здалося єдине що її тоді цікавило це не допомогти японцю, а просто заробити на ньому гроші. Ніколи не був у Львові, може це і є "львівська гостинність". Ще хотів би звернути увагу на те що, цитата: "Львів це місто трьох національних відроджень: українського, польського і єврейського. Місто великого торгівельного шляху. Місто що було у складі п'яти держав." Ніби все правильно і дуже політкоректно, але з якоюсь заковикою. Як немає впевненості в тому що це місто і надалі буде залишатись українським в Україні, а не стане польським містом в Польщі з українською нацменшиною. Тобто українське – може означати і використовуватись в вузькому сенсі, а не в широкому. Те що він сів у випадковий автобус теж могло трапитись, але надалі деталі ховаються в оплаті і грошах, тому що зазвичай ніхто нічого просто так не робить, така реальність. Не знаю, але сумніваюсь що гуцул підвозив би якогось японця, який не говорить і російською. Поля з вівцями нагадали мені про Румунію, в Україні є схожі краєвиди, але Україна для мене це "не та частина" Європи що може бути цікавою. Для мене Україна і українське наскрізь другорядне і вторинне (на фоні контрасту з радянським минулим і його наслідками, і пост-радянським сьогоденням України), тому що самі українці в Україні це якась пригноблена і знівечена "меншість", а не цілісний народ. Україну не можна порівнювати з країнами Європи, для неї швидше підходить порівняння з Боснією і Герцеговиною. Це абсолютно вторинна країна, шматок Югославії. Як і в Україні там схожа мовна ситуація, а саме що розмовляють там по факту сербською або хорватською, боснійська мова існує в більшості на папері, це як у нас всюди використовують "не нашу" російську мову (ніби це нормально і так і має бути). Хіроші Оно каже що бачив десятки країн і його вже складно здивувати, – але українці навіть з безвізом мало де бувають за межами України, це сумно що комусь можна все, а комусь, як нам, нічого. "Україна найбільша країна Європи" і найменш розвинута в той же час. Всі здобутки України це просто якась фігня, як можна її називати "надзвичайною". "Одеса це наче держава в державі, з власним діалектом та звичаями" – ну звичайно, а як же (привіт Тель-Авіву). Якщо в нього ще на той час залишався гаманець, коли він прибув в Одесу, мені чогось здається його там як іноземного туриста обдерли би до нитки. Може якщо бути багатим іноземцем можна приїхати в Україну і сподобається в певному сенсі, але чесно якщо я був би багатим іноземцем я краще відвідував би розвинені країни з надзвичайною культурою (як Бельгія, Італія), а не їхав би в цю українську Боснію.

Djakuyu: українська короткометражка про японця вразила журі міжнародного фестивалю
https://expres.online/archive/news/2018/04/20/292011-djakuyu-ukrayinska-korotkometrazhka-yaponcya-vrazyla-zhuri-mizhnarodnogo


[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]