[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]

/b/ - Балачки

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1528646369.37608-.jpg ( 2.26 KB , 74x100 )

⋮⋮⋮   No. 70457

Я – українець, який не любить Україну. Вважаю своїм незаперечним здобутком те, що не є патріотом України. Любити свою державу і мліти від трубного мотиву національного гімна (наголос – на перший склад) – це не моє. Чесно кажучи, я взагалі не можу втямити: як це розумна людина може любити державу, яка не любить її. Я звик до взаємності у почуттях – і саме тому в мене з Україною ніколи нічого не складеться.

Я злий на моїх батьків і на Бога за те, що вони не спитали моєї думки, чи хотів я народитися і жити в цій приреченій країні. Оскільки мене ніхто не запитував тоді – я не дозволю зараз прищеплювати мені любов до нелюбої України. Це тільки обмежені люди придумали любов до Батьківщини. Можна любити маму, можна любити рідну хату, можна любити рідні буряни на рідному городі, можна любити хлопця чи дівчину, можна любити морозиво чи згущонку, можна любити фіолетовий колір – можна любити все, крім абстракцій. Україна, країна – це абстракція. Це штучна надбудова, яка покликана тебе тиснути і тобі навязувати. Тому любити Україну – це займатися самообманом. Ця любов безпредметна. Мені б ніколи навіть у гадку не прийшло любити пологовий будинок, в якому я зявився на світ. То чого б це мені любити Україну? Це ж усього-навсього географічна координата і назва території на політичній мапі світу – не більше.

Я не хотів, не хочу і не буду хотіти жити в цій країні. Я в ній мешкаю через три причини: через безвихідь, через лінь щось кардинально міняти і через нестримне бажання насміхатися з України та українців. Якби я був Богом, я б на такий шикарний чорнозений ландшафт заселив би більш достойну націю.

Для мене Україна – як дощ за вікном. Це як погода. Від неї може боліти голова і крутити в суглобах – але її не зміниш. Бо погода – це обєктивна реальність. Україна для мене – це стан за вікном, це дійсність обабіч мене, яку я не обирав, яку я не формував, але яка мене огортає зусебіч. Моє завдання – при цьому все одно залишатися неторкнутим. У противному разі я стану не людиною, а носієм національності з усіма наслідками й обовязками, які звідси випливають. Люди, які розчинилися в Україні, – нещасні люди. Їх не треба рятувати. Їх рятує те, що вони не здатні підняти свій погляд вище. Вони щасливі відчуттям своєї українськості, а отже, мізерності в загальнопланетарному вимірі. Я – українець лишень за трьома ознаками: за паспортом, за гонінням і за схильністю поїдати своїх співвітчизників.

Мене нервує Україна як явище. Я не вважаю її явищем, тому мені сумно дивитися на колективний самообман моїх співмешканців, які бабраються у трипільських ноцниках і вбачають у них колиску міжгалактичної цивілізації. Я ще не бачив такої закомплексованої нації, яка всіх старовинних письменників-поетів-художників уважає українцями тільки через випадкове місце народження. Я ще не бачив такої невизначеної нації, яка так любить прогинатися і зраджувати собі. В моїх словах нема жодної нотки докоряння – один пофігізм та розважлива констатація. Україна – це не я, інакше я був би збитковим і нещасливим.

Я не вірю в те, що українці здатні мати свою самодостатню державу. Я більше вірю в генетично закладений інстинкт служити. Недарма українці себе називають найбільш гнобленою нацією в світі. Це свята правда. Адже сильних не гноблять. Код раба, помножений на інфантильне християнство, витворив страшного національного покруча, який засирає в центрі Європи величезну площу з найродючішими грунтами для того, аби вічно бідувати. Це не карма, це не історична несправедливість, це не феномен. Це проста закономірність і знак зверху, що ці люди цієї землі не достойні.

Люди, які вболівають за вільну і соборну Україну, – милі й чарівні сліпці. Вони своєю наївною вірою в нездійсненне вкотре доводять, що Україна має право на існування тільки як процес. Україна існує тільки тоді, коли нею марять, коли її виборюють і коли її будують. Тільки-но мрія українця згасає, а шуфля національного будівничого мандрує в стодолу наніч – Україна зникає як явище, як константа. Україна – це аморфна ціль, до якої треба прагнути, але якої не можна досягати. Бо щойно зникає потреба боротися за Україну – зникає й сама Україна. Отже, Україна – це гуманітарний процес. Україні смертельно протипоказана реалізація.

Кожен мій знайомий, який має широкий світогляд і сповідує незашорені підходи до всього навколо – є цікавим завдяки своїй неукраїнськості. Я бачив багато іноземних багатіїв, які є патріотами своїх країн. Але я не бачив жодного українського олігарха, який би був патріотом. В цьому нічого дивного немає, і жиди з москалями тут теж ні до чого. Просто типова українська природа заважає українцеві бути успішним і відкритим до світу. Щоб досягти успіху, треба перестати бути українцем. Бо українець, який закладений глибоко в позасвідомості, змушує кожного бути боязким до начальства, ксенофобним до всього нового-незвіданого, сентиментальним до побутових проявів своєї національності, заздрісним до успіхів ближніх своїх та інертним у навязаних кимось переконаннях. Я пишаюся тим, що все своє життя вичавлюю з себе українця.

Остап Дроздов ©

⋮⋮⋮   No. 70458

>>70457
> Остап Дроздов
Лайна варте усе його пасталакання.

⋮⋮⋮   No. 70459

> можна любити все, крім абстракцій
> Ця любов безпредметна.
> Тому любити Україну – це займатися самообманом.
Це ти ще анімешників та лінуксоїдів не бачив.

⋮⋮⋮   No. 70478

>>70457
Цей хуй щось взагалі любить?
Я теж колись, коли був мале й дурне, обурювався через вимкнення російських каналів на ТБ у 93-му, слухав Плєсєнь, бо гиги, і не ходив у вишиванці, бо у мене була не вишиванка, а кацапо-радянська підробка. Але я подорослішав ще до війни. Спершу мене було "заслано" до Росії, у село, де нащадки білорусів сміялися над білоруською, а до купи й над українською. Мені була наочно показана моя власна байдужість до свого коріння. Потім доля звела мене з одною людиною, мої стосунки з якою дуже нагадували відносини України з Росією в мініатюрі. Наприклад коли тобі кажуть "я твій кращий друг", а твоя думка про це вже не важить. Ну і нарешті війна та окупація мого міста. Коли кожен показав хто він є. Коли я плакав в тому Хюндаї, угледівши десь там двоколір. Коли в день визволення всі проросійці поховалися, а на вулицю вийшли нормальні люди - у якіх вже проступають сльози щастя на очах, але посміхнутися незнайомцю поки що страшно, так ми й ходили по місту, голова обертом. І тоді з'явилася країна. Коли хтось відмив паркан від кацапської лайки, пофарбував стовбура, повісив прапора. Так, шароваршина і все таке, але нам тоді хотілося будь як відзначити в собі українців, підкреслити стан душі. Багато чого не існує, а потім починає існувати.

⋮⋮⋮   No. 70479

File: 1528702763.081344-.jpg ( 5.01 KB , 100x100 )

>>70478
Гарно сказав, хлопче.

⋮⋮⋮   No. 70481

>>70479
Хотів був відповісти на оп-пост більш змістовно, по пунктах, але щось розхвилювався. Ну наприклад де він каже спочатку що Україна за вікном об'єктивна, а далі каже, що ми всі маримо. Може я не володію словом, чи щось не второпав.

⋮⋮⋮   No. 70483

Не схоже на Дроздова. Пруфи давай що це він написав.

Автор пасти не тямить про що говорить. Україна це не держава, а міф. Міф - це основа реальності посилаюсь на Лосєва.

Я б теж не назвав себе патріотом, але я й не хейтер України. У автора комплекс меншовартості, бо навіть своє народження він розглядає як прокляття, а не як дар Божий.

⋮⋮⋮   No. 70484

>>70478
Гарно сказав, добра тобі, друже.

⋮⋮⋮   No. 70486

>>70457
Щось у цьому є, але автор не до кінця осягнув справжню українську печаль, тому й бургутить.

⋮⋮⋮   No. 70487

Зараз виконав роботу і пішов віддав слюсарю три запчастини після зістарювання. Він мені на автоматі сказав українською дякую, я так само на автоматі відповів прошу. А на переіменованій вулиці стирчить реклама нової кафешки з організацією счасливих свят, через сч. Таке життя на сході.

⋮⋮⋮   No. 70494

>>70478
Сказав як на душі. Пишаюся тим, що сиджу на одній борді з тобою

⋮⋮⋮   No. 70496

File: 1528736052.672594-.jpg ( 45.53 KB , 500x394 )

>>70486
Автора пасти нано жі би треба

⋮⋮⋮   No. 70499

>>70481
>>70496
Першоджерело
http://forumkyiv.at.ua/forum/109-405-1
А нещодавно його на сосаці перепостили, звідки мамчині меншовартики притягли сюди. Гуглиться по першому реченню

⋮⋮⋮   No. 70500

Таких українців пів-Польщі. У чому новина тут?

⋮⋮⋮   No. 70503

>>70500
Яких таких?

⋮⋮⋮   No. 70517

>>70499
2011 рік. Ну, всі ми були юні та дурні. Я не кажу, що мені подобається цей меншовартісний графоман. Але зараз він піариться на профгаличанстві й трохи профпатріотизмі шкандаль з мовою не так давно був.

⋮⋮⋮   No. 70518 OP

це паста з далекого 2007-го якшо шо ....

⋮⋮⋮   No. 70519

>>70518
Тим паче. Я в 17 років теж усяку дурню писав.

⋮⋮⋮   No. 70521

>>70519
Нормально якщо в 17 років усіляке пише, страшно якщо через 10-15 років думає та пише те саме.

⋮⋮⋮   No. 70522

>>70521
Я ж писав вище. Він нині зробився патріотиком (підвид нитакийякусі), топить за укр.мову, аж до ноток галицького сепаратизму здається, він за те, щоб відділити Донбас від решти України. При цьому поїхав "підкорювати" Київ. Нести "благу вість" російськомовним "варварам", так би мовити.

⋮⋮⋮   No. 70523

>>70522
А ще хочу зазначити, що раніше він писав ліпше. Зараз у нього стиль якийсь роблений, штучно витворений.

⋮⋮⋮   No. 70524

>>70523
Мабуть знає що в інтернеті все залишається навіки.

⋮⋮⋮   No. 70525

>>70457
Я глянув його пости на хв тих років - складається враженнЯ, що йому проплачував відомо хто. Хоча скоріш за все ні. Просто галицький сепаратист.

http://h.ua/pers_art.php?id=2128&photo=0

⋮⋮⋮   No. 70526

>>70517
2007-й.

⋮⋮⋮   No. 70527

File: 1528815112.212112-.png ( 38.87 KB , 412x249 )

>>70526
Де мій човен?

⋮⋮⋮   No. 70528

>>70526
А ось що він писав 2010-го:

Янукович – остання надія держави

Довгий час українці були бездержавною нацією. Саме цим продиктована навязлива державна орієнтація тих, кому не все одно і хто пишається від самоназви «патріот». Мрія мати свою державу – це манія. Я б сказав, свята велична манія правдивих українців. І тут постає питання: якою може бути держава в нації, різні представники якої в різний час і різний термін жили й формувалися в різних державах. Навряд чи уніфікованою ідеологічно, культурно та ментально. Українці – скоріше не бездержавні, а багатодержавні. Звідси й випливає рецепт держави, яка б зараз задовольнила розрізнених минувшиною українців: багатоядерна держава з автономними регіонами. Інакше не виходить поєднати носіїв советського і західного.

Усвідомлення своєї державності – ключове. Яку б ідеологію не сповідував кожен із нас, яку історію не вважав би своєю – нація може жити на певній території тільки тоді, коли вона обєднана майбутнім. Різне минуле програє спільному майбутньому. Треба лишень захотіти різним носіям різних світоглядів домовитися про майбутнє, залишивши за собою право мати своїх героїв та антигероїв. Питання – чи хочуть. І питання – чи держава (державність) є тією цінністю, заради якої носії всього різного згодяться будувати щось спільне. Маю сумнів. І не тому, що Україна не є мрією більшості. А тому що СУЧАСНА Україна не є такою мрією.

Державність України не стала тимчасовою ідеологемою населення України. Я більше схильний вважати, що держави Україна немає. Простір, який оточує нас, просякнутий духом бездержавного анархізму, який витає повсюди. Усі атрибути державності, разом узяті (прапор, герб, гімн, кордон), не роблять оцю територію від Карпат до Ай-Петрі державою-організмом. Україна для багатьох – це назва країни, в якій він живе. Не цінність, не ідентичність і не вектор у майбутнє – а проста топонімічна назва. Це – не провина, не заслуга і не виправдання. Це констатація потягу сучасних українців до малої батьківщини і відрази до великої Батьківщини.

Думаю, всім уже стало зрозуміло, що в цій країні ніколи не буде побудована суто національна держава. Титульна нація (українська) програла населенню. Однак це питання не знімає, тому що навіть населенню потрібна просто-напросто держава як така. Суспільство мусить бути організованим і регульованим, якщо воно не хоче бути стадом. Тому потрібна держава як дієвий інституційний моноліт, аби всі ми не почувалися підвішаними у планетарному просторі й відданими самим собі на виживання, бо саме звідси народжується пофігізм. Держава – це протилежність до млосного принципу «живу сам за себе і сам для себе». У моїй країні я держави не спостерігаю. Натомість спостерігаю дух бездержавного анархізму, коли всім на всіх начхати і коли за відсутності держави кожен живе так, як може (чи як совість дозволяє).

Свого часу я вже публічно висловлював тезу, що Україна як держава з багатомільйонним населенням не має ніякої перспективи. Тому що повна безсистемність усіх влаштовує. Держава не розвалюється. Вона вже розвалилася. Бо в Україні немає критичної маси населення, готового добровільно жити в системі. Тоді і зараз я повторюю: поняття «держава» відсутнє в мізках людей. Я маю на увазі не готовність підкорятися держапаратові. Маю на увазі готовність упорядкувати усі системи життя навколо, коли кожна життєва ситуація автоматично запускає алгоритм вирішення. Готовності не бачу – бачу суперечність: люди хочуть правил співжиття, але не готові їм підкорятися самі.

В заголовку цього блогу я згадав нового президента Януковича. Він державоорєнтований політик. Для нього держава – це скарбниця ресурсів і можливостей, генеральний спонсор бізнесу і танк із потужним арсеналом впливу і регуляторів. Можливо, він зможе повернути бодай у частину бездержавного суспільства відчуття ваги держави. Не української – а просто держави як інституції. Це і +, і –. В усякому разі в головах людей зявиться відчуття, що цілісна система влади (навіть якщо вона погана політично) – це краще, ніж Гуляй-поле. Якщо ж Янукович довершить повну ентропію інституційного поля в країні – то Україна ще довго залишатиметься номінальною територією, в якій усі живуть самі по собі.

⋮⋮⋮   No. 70529

>>70528
Смішно це читати в 2018, ліл. Меншовартик бугуртив, бугуртив, а тут бах, і сталася Україна.

⋮⋮⋮   No. 70530

>>70528
Зараз я поясню вам як виглядає графоманія.
Все, що написано після
>були бездержавною нацією
можна сміливо викидати з вашої голови, бо далі йде
>не бездержавні, а багатодержавні
Не робіть так.

⋮⋮⋮   No. 70531

>>70528
>Можливо, він зможе
Але ж і зміг. Та так, що сам охуїв.

⋮⋮⋮   No. 70550

Космополіт-гірше підараса

⋮⋮⋮   No. 70551

>>70550
Що таке "космополіт-гірше", та ще підараса?

⋮⋮⋮   No. 70562

>>70457
> Я злий на моїх батьків і на Бога за те, що вони не спитали моєї думки, чи хотів я народитися
Тепер я злий на твого батю, за те, що він не спустив тебе в труси.

⋮⋮⋮   No. 70567

>>70562
Поговорив з пастою 2007 року.

⋮⋮⋮   No. 70569

>>70567
Ну так я ж далі не читав. Та й взагалі, я маю знати всі на світі пасти?

⋮⋮⋮   No. 70572

>>70569
> Та й взагалі, я маю знати всі на світі пасти?
То ти досі не читав Вавілонську бібліотеку? Ганьба!



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]